Кремль розвів донецьких стратегів, "як кошенят"

Теперішня бурхлива дискусія щодо закону про засади державної мовної політики нагадує розмахування кулаками після бійки. Причому "сутичка" сталася аж ніяк не минулого літа, коли законопроект  проштовхнули в парламенті і його підписав Янукович.

Усе відбулося ще 1995 року, коли Україна приєднувалася до Ради Європи. Під час вступу до цієї організації кожна держава бере на себе зобов'язання, зокрема законодавчі. Україна робила це із завзяттям поступливого провінціала, готового на все заради запрошення до елітного європейського клубу. Серед іншого мали долучитися і до такого делікатного документа, як Європейська хартія регіональних мов і мов національних меншин.

Україну до цього ніхто не змушував. Тодішньому керівництву країни досить було мінімальної далекоглядності, аби зрозуміти, що з хартією слід бути обережними. Щонайменше сумніви мали б навіяти приклади Литви й Латвії: вони на той час вступили до РЄ, але зобов'язань щодо хартії на себе не взяли. Франція спочатку підписала документ, проте згодом офіційно відмовилася його ратифікувати. Не є учасниками хартії й  деякі інші держави-засновниці Ради Європи — Бельгія та Ірландія. Тодішню українську владу все це не збентежило.

Для Росії русифікація завжди була однією з необхідних умов панування над Україною. Навіть за відносно толерантного Бориса Єльцина в середині 1990-х варто було очікувати, що Кремль аж ніяк не облишить спроб знову підім'яти "братній народ" під себе. Тому Києву слід було убезпечуватися від будь-яких чинників, що могли би посприяти цьому в майбутньому. Нехай і досить теоретично, як-от Хартія регіональних мов і мов нацменшин.

Тепер шулери-"регіоналізатори" спритно витягли цю карту з рукава. Звісно, їхній мовний закон лише формально прив'язаний до хартії — зобов'язаннями перед Радою Європи по-шахрайському скористалися для подальшої русифікації України. Проте первісно проблема лежить у середині 1990-х.

Зовнішньополітична короткозорість і відсутність державницького мислення були тією чи іншою мірою притаманні всім керівникам незалежної України. За президентства Януковича хрестоматійним прикладом стало укладання з Росією харківських угод. Міфічна знижка на газ в обмін на Крим — послуговуючись термінологією парламентського диригента Чечетова, Кремль розвів донецьких стратегів, "як кошенят". І уявити важко, що було б у разі приєднання України до прокремлівського Митного союзу. В тому числі персонально з Януковичем, його челяддю й олігархами.

×