Про схеми реформування земельних відносин розповідає президент асоціації "Земельна спілка України" 40-річний Андрій Кошиль.
— Україна не може взяти досвід якоїсь держави і повністю перенести його в наші умови. У нас чимало місцевих особливостей. Наприклад, у країнах Західної Європи власність на землю формувалася століттями, вона є відносно сталою. Приватизації як такої не було, землею в основному володіють ті, хто її обробляє чи успадкував. А в нас тотальну приватизацію провели не так давно. Близько 7 мільйонів людей, які працювали в сільськогосподарських підприємствах, отримали ділянки. Їх навіть не питали, чи ця земля їм потрібна.
Більшість власників тепер — літні люди, які не мають ані фінансових, ані технічних, ані фізичних можливостей щось із землею робити. У такій ситуації майбутній земельний ринок може стати комфортним тільки для якогось одного гравця — держави, сільгосппідприємств, фермерів чи власників паїв. Нормально така система не функціонуватиме. Наприклад, якщо держава вирішить за рахунок агробізнесу розв'язати соціальні проблеми селян і встановить високу орендну плату на землю, то агропідприємства зупиняться, країна відчуватиме нестачу продовольства. Інший варіант — переваги отримують сільськогосподарські підприємства: їх звільняють від податків і необхідності підтримувати жителів села. Тоді чекайте соціального вибуху. Тому під час земельної реформи слід постійно шукати компроміс, варіанти зменшення негативних наслідків.
У якому напрямку слід рухатися?
— По-перше, політика має бути еволюційна, а не революційна. Слід відмовитися від радикальних закликів повернути землю у власність держави, а потім здавати її в оренду. Треба нарешті зрозуміти — люди свою землю добровільно не віддадуть.
По-друге, реформі потрібна послідовність і наполегливість. Якщо ніхто не контролюватиме дотримання законів або не будуть створені умови для їх виконання, позитивних змін не дочекаємося.
Третє — законодавча база повинна бути економічно доцільною, однозначною в розумінні та не містити в собі потенційних корупційних ризиків.
Із яких законів слід починати реформи?
— Закон "Про державний земельний кадастр", прийнятий торік улітку, почне діяти з 1 січня 2013-го. У парламенті пройшов перше читання закон "Про ринок земель". Ці два ключові закони потрібні, щоб система якось рухалася далі. Але як поведе себе ринок — сьогодні важко спрогнозувати. Тому закон "Про ринок землі" є технічним, рамочним. Далі в нього потрібно буде вносити зміни, виходячи із поточної ситуації.
Як корупція може спотворити виконання закону?
— Тотальна корупція в нас була під час приватизації державної власності, розподіляти яку дали чиновникам. Тепер ситуація інша — близько 28 мільйонів гектарів землі є в руках людей, які отримали паї для ведення товарного сільгоспвиробництва. Корупції при продажі такої землі бути не може, бо приватний власник сам вирішує, що, коли продавати і за яку ціну. Десь під 10 мільйонів гектарів землі сільгосппризначення належать державі. Вона може продавати або здавати в оренду ці ділянки. Але — тільки через аукціон і виключно громадянам України. Юридичні особи й іноземці на ринок допущені не будуть.
Корупція можлива на рівні оформлення земельних ділянок, але її можна знизити до мінімуму, якщо нарешті запрацює земельний кадастр. Якщо будуть чітко й однозначно прописані терміни виконання операцій державними органами, а за порушення цих процедур наставатиме жорстка відповідальність.
Який позитивний досвід Україна намагається перейняти, а яким — нехтує?
— На сьогодні майже всі держави обмежують доступ іноземців до свого ринку сільськогосподарських земель. Бо у світі багато грошей, які шукають, де притулитися. Китай, Індія, країни Близького Сходу, великі корпорації скуповують землі для вирощування агропродукції — швидке зростання чисельності населення і нестача продовольства робить цей бізнес вигідним. В Африці, наприклад, в останні роки викупили землю, яку за площею можна порівняти з територією Франції.
Цей досвід враховувався при розробці нашого закону. Україна обмежує доступ іноземного капіталу до ринку землі. Дехто каже, що іноземці купуватимуть землі через підставних осіб. Це можливо, якщо торгуватися за 10-20 гектарів, максимум — 100. Коли йдеться про купівлю тисяч гектарів, жоден бізнесмен не ризикне коштами під чесне слово підставної особи. Тим більше, що таку угоду за теперішнім українським законодавством можна визнати удаваною, а отже, і скасувати.
Інша тенденція у світі — консолідація земельних ділянок. Для рентабельного обробітку ріллі потрібні бодай 2-3 тисячі гектарів, сформованих в один масив. Тільки тоді можливо застосовувати на землі єдиний технологічний процес, меліорацію, охорону ґрунтів. У нас ця проблема стоїть гостро. Закон "Про ринок земель" передбачає механізм добровільної консолідації. Але цьому процесу заважають тривалі й затратні процедури оформлення та реєстрації договорів оренди. Від цього страждає і бізнес, і власники паїв.
3 
1
Коментарі