У своїй книжці "Україна — не Росія" Леонід Кучма випустив важливу відмінність однієї країни від іншої: в Україні владу обирають, а не призначають. Наші вибори, на відміну від російських, неможливо передбачити, і анекдот "За кого голосуватимеш на виборах Путіна?" в нас недоречний і неможливий.
Але в цих вільних і непередбачуваних виборах є особливість, що принесли нам у вигляді російських технологій роботи з виборцями: громадян вправно дурять, нав'язуючи, що чорне — це світло-сіре. Що колишні "регіонали" є майже демократами, а ініціатори розколу країни — неначе патріоти.
Головне завдання українського виборця на жовтневих місцевих виборах — не втрапити на цей російсько-технологічний гачок, не дозволити представникам злочинних режимів ловити на нього рибку в каламутній воді, а обрати людей гідних і спроможних реформувати країну.
"Опозиційний блок", який стверджує, що він нібито зовсім не нащадок Партії регіонів, годує громадян тезами, як людям зараз погано живеться і як їм стане добре з "опозиціонерами".
Чому нинішні "опозиціонери", колишні "регіонали", не зробили добре, коли керували ще мирною країною? Цього вони не уточнюють. Чому, наприклад, затятий опозиціонер Сергій Ларін не перетворив тоді свій регіон Кіровоград на процвітаючий край, а 100-й кіровоградський виборчий округ став символом кривавих маніпуляцій із голосами виборців? Чому не менш відомий опозиціонер Вадим Рабінович не зміг уберегти футбольний клуб "Арсенал", що раніше відібрав у держави?
Таких запитань багато, але вправні російські політтехнологи не дають українським громадянам зосередитися. Їм згодовують суміш із роздумів, "як країну довели", і мрій про українську манну небесну, що посиплеться на голови виборців, як тільки "опозиціонери" переможуть.
Тим часом поряд із колишніми до влади приходять і новітні олігархічні партії.
Коли вони йдуть на місцеві вибори, міркують не про те, як змінять свій район, місто, село, область, не збираються будувати дороги й докладати зусиль, аби громадський транспорт курсував за чітким, як у Німеччині, розкладом. Вони обіцяють прямо із сільради інтегрувати Україну в ЄС, рішеннями міськради підняти курс гривні, постановою мера індексувати зарплати й пенсії по всій країні. Тобто зробити те, що навіть у разі перемоги не входитиме в їхні функції.
Голосувати за такі партії, особливо на місцевих виборах, немає сенсу. Обирати варто тих, хто може змінити регіон, здобувши для нього гроші, зокрема й методом взаємодії з парламентом, урядом, президентом та його партією "Солідарність". Успіх тих, хто входить до "Солідарності", та тих, хто співпрацює з нею на місцях і в центрі, проявляється у створенні робочих місць, облаштуванні міст і транспортних розв'язок.
Той, кого люди оберуть до місцевої влади, повинен:
– розумітися на місцевому комунальному господарстві;
– бути готовим модернізувати інфраструктуру регіону;
– уміти вирішувати соціальні питання;
– мати зв'язки в центрі для виконання цих завдань. Оптимально — безпосередньо співвідноситися із пропрезидентськими партійними структурами;
– уміти протистояти сепаратизму.
Пам'ятаймо, що сепаратизм розпочинається не в центрі — він визріває на місцях. І ще одне завдання місцевих виборів — дати відсіч йому. Політолог Володимир Фесенко зазначає, що "Російська Федерація намагатиметься грати на теперішніх місцевих виборах, аби розірвати Україну, реалізувати кримський сценарій у різних регіонах, застосувавши "легальні" процедури. Принципово необхідною для реалізації цього сценарію є перемога ставлеників опозиційних течій на місцевих виборах".
2 
1
Коментарі