Упродовж багатьох років близько 15% громадян України стабільно називають себе прихильниками національно-демократичних поглядів. При цьому "чистими націоналістами", якщо таке запитання є в анкеті соцопитування, вважають себе не більше 2–3%.
Це засвідчує: в Україні багато прибічників її майбутнього як європейської демократичної національної держави. Тобто такої, де належно шануватимуть права всіх громадян, але суспільна консолідація все ж відбуватиметься навколо українських цінностей. За всіма мірками прихильники націонал-демократії могли б претендувати, щоб їхні погляди були належно представлені.
Проте в нинішній Верховній Раді немає жодної фракції, яку можна було б беззастережно віднести саме до цієї частини політичного спектру. Під націонал-демократичними прапорами йшов на вибори блок Костенка-Плюща — і з тріском програв. Націонал-демократами були чимало прибічників блоку "Пора"-ПРП, але вони так само залишилися поза парламентом.
Відтак мінімальна присутність націонал-демократів у Верховній Раді існує лише завдяки блокові "Наша Україна", серед засновників якого — Народний рух України та Українська республіканська партія "Собор". Щоправда, частина депутатів від "Народного союзу "Наша Україна" та кілька представників Блоку Юлії Тимошенко (вона подбала, аби позмагатися й за цю електоральну нішу) сповідують погляди, близькі до національно-демократичних. Але й усі вони разом ледве становлять 15% депутатського корпусу.
Можна багато говорити про причини кризи української націонал-демократії. Найочевидніша з них — лідери цієї частини політичного спектру так і не зуміли модернізуватися. Залишилися, умовно кажучи, "у чоботях 1989 року". Не менш вагома й друга причина — за кількістю конфліктів і гучних розколів націонал-демократи впевнено тримають пальму першості. А відтак різне бачення членами УНП і НРУ причин конфлікту 1998–1999 років і досі часто робить їх непримиренними опонентами — за всієї подібності поглядів на все інше.
За кількістю конфліктів і гучних розколів націонал-демократи тримають пальму першості
Звідси висновок: після розгрому весни 2006-го націонал-демократи могли б претендувати на політичне відродження, тільки вдавшись до модернізації, знайшовши нові привабливі для громадян гасла й обличчя. Бо, наприклад, крах блоку Костенка-Плюща зумовлений зокрема й тим, що його провідники явно переоцінили готовність виборців боротися за черговий депутатський термін для ветеранів. Але головне — потрібне об"єднання, адже нацдемівська електоральна ніша помітно завузька для конкуренції двох-трьох проектів. Проте протягом дев"яти місяців після виборів майже нічого в цьому напрямі не було зроблен -ні модернізації, ні об"єднання, ні нових облич. З"їзд УНП відхилив був навіть прохання про відставку свого лідера, вирішивши, що провал списку – то ще недостатня причина для кадрових змін.
Проблема полягає ще й у тім, що українське законодавство не містить поняття "об"єднання партій". Юридично вони можуть або організувати виборчий блок, або саморозпуститися й утворити нову партію, або ліквідувати одну партію, закликавши її членів вступити до іншої. Досі таке вдалося зробити один раз. Навесні 2002-го об"єднання Української республіканської партії і Української народної партії "Собор" де-юре означало самоліквідацію "Собору" і вступ його членів до УРП. Та, у свою чергу, змінила статут, програму і навіть назву, додавши до неї слово "Собор", — але зберегла своє історичне реєстраційне свідоцтво N1.
Цей експеримент виявився доволі успішним — в об"єднану партію прийшли помітні позапартійні сили. І навіть відхід частини членів партії восени 2005-го відбувся не за давньою межею поділу. Причина була в тому, що частина колишніх і "республіканців", і "соборян" уважали, що легше здобудуть мандати в списках БЮТу.
Проте про готовність повторити цей досвід об"єднання сьогодні, не ставлячи жодних передумов щодо лідерства, майбутнього бренду й партії, яка де-юре зберігатиметься (ультимативні вимоги з цих питань торпедують можливість домовленостей з самісінького початку), заявив тільки лідер УРП "Собор" Анатолій Матвієнко. Натомість Борис Тарасюк наголосив: про зміну назви чи про саморозпуск НРУ не може йтися. А Юрій Костенко далі пропагує ідею "об"єднання знизу". За цією пропозицією небезпідставно вбачають розрахунок на те, що чисельніша УНП поглине інші суб"єкти. До того ж лідер УНП бачить можливими учасниками об"єднання й радикалів зі "Свободи" Олега Тягнибока. А ставлення до цієї ідеї в середовищі УРП "Собор" явно прохолодне.
Після низки тривалих консультацій між Костенком і Тарасюком оголошено про створення "конфедерації" УНП і НРУ, до якої може долучитися й УРП "Собор". Однак "конфедерація" — це навіть не блок. Вона фактично не накладає жодних зобов"язань щодо участі у виборах. А йдеться саме про них — чергові або ж і дострокові. Тому не випадково кожен із учасників можливої "правиці" шукає собі й запасні стартові майданчики, які дозволили б потрапити до парламенту бодай вузькому колу партійних лідерів. На більше, ніж статус міноритарного партнера, жодна з партій національно-демократичного табору сьогодні поодинці претендувати не може.
Для НРУ таким "майданчиком" може виявитися БЮТ, куди вже взяли партію "Реформи і порядок". Для УРП "Собор" і УНП все виглядає складніше. Хоч їхні лідери й наголошували на бажанні створити силу, що стала б розумною європейською альтернативою як "латиноамериканській" Тимошенко, так і "пострадянському" Януковичу. Адже НСНУ, втрачаючи залишки свого рейтингу, може виявитися не так "ракетою-носієм", як "Титаніком", що тоне. Розмови ж про переформатування цього проекту із залученням нових харизматичних лідерів поки що залишаються розмовами.
Звісно, теоретичні шанси на проходження до парламенту блок УНП — УРП "Собор" (плюс, можливо, "Пора") зберігає. Якщо тільки Верховна Рада не підвищить прохідного бар"єра й не заборонить виборчим блокам балотуватися взагалі. Бо навіть президентське вето на такий закон може бути подолане спільними зусиллями "Регіонів" та БЮТу, зацікавлених у розчищенні електорального поля. У такому разі можна буде майже напевно стверджувати: в наступному парламенті націонал-демократів не буде так само. Адже з усіх мистецтв вони найкраще опанували одне — мистецтво наступати на граблі.
Чи об"єднаються націонал-демократи?
Мабуть, багато хто ностальгує за початком 1990-х, коли українські націонал-демократи були єдиними та потужними. Про їхнє об"єднання останнім часом багато говорять. Заявляють про це в Українській народній партії, Народному русі, УРП "Собор", "Порі". То чи зможуть нацдеми об"єднатися знову?
Іван Заєць, 54 роки, один із лідерів Української народної партії:
— Ми об"єднаємося з Народним рухом. Про це вже майже домовлено. Українське суспільство потребує стратегії розвитку, заснованої на патріотизмі. Поки що важко визначити, хто буде лідером націонал-демократів. Бо такі лідери вже не призначатимуться згори. На першому місці стоятиме ідеологія. За кого проголосують партійні члени, той лідером і стане.
Ольга Балакірєва, 49 років, директор Українського інституту соціальних досліджень:
— Я не вірю, що вони об"єднаються. Навіть якщо й так, то не досягнуть успіху. Бо орієнтуються на особисті інтереси, а не на державні. На всі наші коаліції та блоки чекають або розпад, або повна недієздатність. Це покоління має просто піти з політичного олімпу та поступитися місцем молодим прагматикам, орієнтованим на інтереси держави.
Мирослав Попович, 76 років, директор Інституту філософії:
— У принципі, націонал-демократи мають об"єднатися. Втрачати їм все одно нічого. Та усе залежить від лідерів: можуть завадити амбіції. Саме це не дозволило їм перемогти на останніх парламентських виборах. І зараз нічого не можна прогнозувати.
Уляна Кірієнко, 32 роки, експерт Інституту глобальних стратегій:
— Націонал-демократи об"єднаються. Адже це — мета-максимум Віктора Ющенка. Ці політичні сили прагнуть побудувати праву платформу. Вони активізуються, бо розуміють, що звільнилося місце для нового президентського проекту.
Тарас Возняк, 49 років, головний редактор львівського часопису "Ї":
— Націонал-демократи просто занехаяли свої політичні сили. У них кадровий застій, потрібна нова кров. Немає молодих, по-свіжому мислячих людей. Залишилися лише старі партійні функціонери. Навіть якщо зараз ці політики спробують об"єднати зусилля, все одно не діятимуть ефективно.
1 
1
Коментарі