"Безнадійним банкам треба дати можливість тихо вмерти"

 

Доктор економічних наук, колишній народний депутат України Володимир Черняк, 67 років, у співавторстві пише книжку про ситуацію в Україні й шукає вихід із фінансово-економічної кризи.

Дедалі частіше з вуст російських політологів чуємо, що Україна як держава не відбулася. Це при тому, що український клуб виграв європейський футбольний турнір, наші співаки перемагали на Євробаченні, а війська беруть участь чи не в усіх місіях ООН і НАТО. Хіба таке до снаги державі, що не відбулася?

— Україна існує на політичній карті світу. І стерти її звідти вже неможливо. Вона має всі атрибути державності, але й проблеми, справді, є. А в кого їх немає?

Найгостріші — економічні та соціальні. На жаль, ми намагаємося їх вирішувати насамперед за рахунок внутрішніх та зовнішніх запозичень. Беремо кредити і витрачаємо на повернення боргів. Наш приватний сектор завинив понад 80 мільярдів доларів. Третина корпорацій і банків-боржників не спроможні заплатити свій борг. Найяскравіший приклад — "Нафтогаз", заборгованість якого становить 33 мільярди гривень. Добре, що кредитодавці поки що не вимагають, щоб він розрахувався негайно. Ведуться переговори про відстрочку на п"ять років повернення боргів за євробонди.

Але й державний борг за сім-вісім місяців виріс удвічі.

Чи зможе влада вирішити цю проблему?

— Намагаються діяти трьома шляхами. Перший — емісійний. Щоб "Нафтогаз" міг повертати Росії борги, Національний банк увімкнув верстат із друкування грошей. Але в такий спосіб підривається стабільність гривні. Другий — запозичення. Це теж відбувається. Третій шлях — продавати активи. Уряд намагався виставити на продаж Одеський припортовий завод.

Але основна проблема не у виплаті боргів як таких, а в забезпеченні зростання виробництва. Тут потрібна державна програма.

Таких декларували чимало. Недавно прочитав, що навіть під час кризи 1930-х у США програма Рузвельта не спрацювала. Мовляв, це міф, що він вивів країну з кризи, — все відбулося за рахунок саморегуляції, самооздоровлення.

— Давайте повоєнну Німеччину згадаємо. Це була не країна, а руїна. Міністром фінансів стає професор Людвіг Ерхард, канцлером — 72-річний Конрад Аденауер. Вони висунули державну програму на 10 років, із двома основними ідеями. Перша — акціонування. Тобто залучити до управління все населення — народний капіталізм. Кожен громадянин був зацікавлений у розвитку виробництва. Друга ідея — іпотека, тобто наявність власності. Чому в нас лопають банки? Бо нема ліквідної застави. А в Німеччині громадяни отримали власність. Якщо вони не платили за кредитом, банк продавав майно боржника, повертав свої гроші й не банкрутував. А в нас банки лускають, бо видані кредити не підкріплено майном громадян. Отож 10-річна програма не лише була проголошена, а й виконана. Переможена Німеччина зажила краще від переможців.

Інший приклад — Чилі. За Піночета були репресії, й це — ганьба. Але водночас він зібрав вершки світової економічної думки — так званих чиказьких хлопчиків. Вони написали програму, а він її реалізував. Можна згадати і Францію де Голля, Чехію Вацлава Клауса, Дена Сяопіна в Китаї. Вони мали державні програми й реалізували їх. І новий курс Рузвельта теж був осмисленням ситуації та пропозицією, що робити. Звісно, були проблеми, але політична воля в реалізації наміченого допомогла витягти країну з ями.

І нам теж потрібна стратегічна програма. Досі її, реалістичної, попри всі декларації, ніхто не запропонував.

У чому мала б полягати суть такої програми?

— Одні кажуть, що почався вихід з кризи, інші — ні. Але які тут можуть бути критерії? Треба подивитися, чи вкладаються гроші в нашу економіку. У серпні відбувся відтік інвестицій на 2,5 мільярда доларів. Який це вихід із кризи?

Депозити людям треба виплатити через Стабілізаційний фонд

Подолати нинішню ситуацію можна єдиним способом: спочатку зупинити спад виробництва, а потім забезпечити його зростання. Як це зробити? Через цілеспрямовані інвестиції та податкові пільги. Згадаймо Японію. Вона визначила п"ять–сім пріоритетних проектів, куди вприскувала інвестиції й де давала податкові пільги на інновації та інвестиції. У такий спосіб виникли потужні автомобільні й електронні корпорації, які лідирують у світі.

Окрім того, в пріоритетні проекти, якщо вони будуть визначені, треба здійснити вливання за рахунок кредитної емісії. У нас є конкурентоспроможні галузі, вкладати кошти в які неризиковано. Наприклад, сільське господарство. Або літакобудування. І в разі цілеспрямованої емісії, яка виділяється під певний проект, не варто боятися інфляції. Он Туреччина свого часу довела інфляцію до 70 відсотків, але відродила виробництво. А тоді вже поборола інфляційні процеси. Загалом висновок такий: Україна має вийти із системної кризи в нову систему економічних відносин.

Але яке може бути зростання економіки, коли стільки депозитів закрито в деяких банках і вони їх не повертають! При цьому фінустанови не визнають банкрутами, тому в державному гарантійному фонді громадяни теж не можуть отримати те, що  вклали. У людей нема грошей, аби купувати. А якщо не купують, то випускай товари чи не випускай — економіка не відродиться.

— Насамперед, банки треба тримати за горло, щоб вони не шахраювали. Нашим фінустановам було виділено 110 мільярдів гривень на рефінансування. Із них 93 мільярди не повернули. Банки пустили їх на купівлю доларів і вивели ті в офшорні зони. Так опустили гривню. Банки заробили, а населення втратило. Крім того, чимало громадян справді не може повернути свої вклади, а також віддати кредити.

Тож слід рятувати депозити населення. Наголошу: не банки, а депозити населення та здорові активи фінустанов. Безнадійним банкам треба дати можливість тихо вмерти. Депозити людям виплатити через Стабілізаційний фонд і таким чином підвищити платоспроможність населення.

Головне сьогодні — підтримувати розвиток реального сектору економіки: кредитувати державні програми та дбати про зростання купівельної спроможності громадян та підприємств.

І є кому втілювати цю програму в життя?

— Драма України полягає в тому, що у влади відсутня потреба в науковому обґрунтуванні економічної політики.

×