Ситуація в українському православ'ї нагадує розлучення у шлюбі. Уявімо, що жінка, яка чи то силою і примусом, чи то з власної волі, коли її чоловік далеко, пішла під захист його брата. Запросила до себе в дім. Але новий союз виявився не таким як здавалося. Менший брат забажав її повністю. А потім виявилося, що його бачення шлюбу досить специфічне. Почалося і насильство, і приниження.
І ось у певний момент, коли з'являється можливість, жінка просить її відпустити.
Отримавши відмову, вирішує піти сама. Просить допомогти першого чоловіка, шлюб із яким, виявляється, навіть не розірвала належним чином.
Перший чоловік вирішує допомогти жінці, незважаючи на те, що вона не бажає повертатися до нього. Бо хоче бути вільна, жити окремо, підтримуючи рівноправні стосунки з обома братами. Звичайно, їй потрібна відпускна від першого чоловіка, щоб її самостійність стала законна. Також вона претендує на частину майна, яке частково належало їй від початку, а частково було плодом спільного господарювання.
Чоловік, від якого жінка бажає піти, починає погрожувати їй і братові. Його бачення виходу із ситуації таке: "Ти, старший брат, не втручайся, а то ти мені не брат. А ти, жінко, повертайся і все буде як було". Він дотримується принципів московського "домострою", написаного духівником царя Івана Грозного.
Старший брат, який раніше не бажав сваритися з молодшим, розпочинає усі передбачені законом процедури, щоб звільнити колишню дружину. Заявляє, що лист до брата, в якому він просив його доглянути дружину за його відсутності, втратив чинність. Нагадує про порушення домовленостей і пропонує вирішувати питання мирно і справедливо.
Чи має жінка право на розлучення?
Є євангельська, озвучена Христом, причина, яка вбиває шлюб — подружня зрада. А в нашому випадку вона очевидна — з атеїстичною владою та її спецслужбами за радянських часів, а зараз із неоімперською ідеологією "русским миром". Та ще й не тільки на стороні, а й прямо вдома, та ще й із залученням самої жінки і її дітей.
Ще є закони й норми суспільства, які регулюють процес розлучення та встановлюють правила комунікації колишніх членів подружжя між собою і з дітьми.
Сьогодні жінка має право не коритися насильству і вирішувати свою долю власною головою. А того, хто застосовує силу, здійснює моральний тиск, не поважає її гідність і вибір, треба зупинити, перевиховати чи покарати. Бо така поведінка — дикунство. А цивілізована практика така, що навіть після розлучення батьки піклуються про дітей і спілкуються між собою. А всі спірні питання вирішують або в діалозі, або в суді.
Гадаю, ви відчули, хто є хто в цій притчі.
8 
35413
Коментарі