У незворотність кінця світу я увірував у квітні 1986 року. Про невічність Сонця знав, за 5 мільярдів років космічний холод зробить нашу планету не придатною для життя. Проте це здавалося вічністю. За цей час або світило змінить наміри, або ми щось придумаємо. І от прийшло розуміння: сподіватися на людину марно.
У дні Чорнобильської катастрофи багато говорили про руйнівну складову цивілізаційної діяльності. Зокрема, й у квартирі Володимира Савченка, вченого-фізика за покликанням і письменника за способом існування. Він відкривав жахливі речі. Зростання кількості, потужностей і часу роботи джерел тепла призвели до підвищення температури земної кулі. Активно сприяє розігріву й неконтрольоване зростання кількості, яскравості та габаритів джерел світлового, теплового та радіоактивного випромінювання. Тобто людина запустила процес протилежний тому, внаслідок якого колись виникло життя. Йде розігрів планети, зупинити який практично неможливо. Люди з власної волі ніколи не відмовляться від безлічі зручностей в оселях, засобів пересування, смачної їжі, не викинуть мобільників, не вимкнуть інтернету.
Сотворені цивілізацією персональні мінівсесвіти ближчі і зрозуміліші нашому серцю, ніж доля планети. Набутого ми не віддамо. А нові блага, попри ймовірні загрози, охоче приймемо. Як чинимо протягом усіх 35 післячорнобильських років. За цей час помітно побільшало персональних авто. Яскравішими стали міста. З'явилися нові й новітні засоби зв'язку. Мобільних телефонів вироблено більше, ніж людських вух. Людей оплела електронна павутина. От-от задихнеться й планета: невгамовний Ілон Маск реалізовує програму з 40 тисяч супутників на орбіті, щоб ощасливити інтернетом кожного землянина. Стільки ж обіцяє запустити Китай.
Планета з голубої незворотно стає червоною. Й обіцяє закипіти значно раніше, ніж згасне Сонце. У рукотворному казані.
Але не завтра. Цей факт наша свідомість сприймає як "ніколи".
Розхолоджує не віддаленість у часі. Перенесення катастрофи на досяжні роки нічого не змінить. Житимемо, як жили. З дитячим переконанням: злива припиниться за годину до всесвітнього потопу. Вогонь і сірка зависнуть, не впавши. Безумний правитель передумає випускати з пробірки смертельний вірус і зніме палець з ядерної кнопки. Люди безоглядно вірять у розумність і безальтернативність свого існування. Не бажаючи ні бачити, ні слухати, ні думати.
Дві тисячі років тому світ проґавив пришестя Сина Божого, нині з тією ж упертістю відмітає претендентів на роль антихриста. Восени 2015 року "Ґоґ із землі Маґоґ", згаданий у пророцтві Єзекіїля, пішов війною у біблійні землі. Навіть напрямок походу збігся – за меридіаном Москва – Єрусалим, що пролягає через Донбас, Крим і Сирію. От-от мав упасти Дамаск, "місто слави, місто радості" Господньої, що ознаменувало б настання "останніх часів". Не сполошилися, не захотіли впізнати руйнівника світу.
Очільник "могутнього північного народу на ім'я Рош" протиставив себе планетному співтовариству, зухвало заявив, що йому не потрібен світ, в якому не буде Московії. Загроза постала не з примарних тисячоліть – ось вона, за європейським парканом. Де планетарні дзвони?
Визнати реальність смертельної небезпеки знову не дозволяють мінівсесвіти. Цього разу – національних масштабів. Розпочати реальний, на всіх фронтах, наступ на руйнівника устоїв означає послаблення внутрішніх економік, зниження рівня життя громадян, чого розбещені благами персональні мінівсесвіти не подарують жодному урядові. Порятунок землян має відбуватися не за рахунок землян і без скорочення їхніх благ і свобод. Хіба не про це свідчить транснаціональний спротив намаганням порятувати людство від світової пандемії?
Тож останнє, що людина випустить із рук у годину "останніх часів", будуть смартфон і таця з попкорном.
3 
1
Коментарі