Суспільно значущі особи запрошують медіа, щоб оперативно оприлюднити інформацію. Це перевірена століттями світова практика. Володимир Зеленський пізно ввечері 8 лютого 2024 року зібрав журналістів, аби ще більш утаємничити інформацію про свій указ, що збурив суспільство, викликав шок і нерозуміння. Зібрав, щоб зробити журналістів певною мірою співучасниками президентського діяння.
Рішення про відставку головнокомандувача Збройних сил, який із першого дня тягнув на собі війну, було прийнято "під ковдрою". За принципом: я так хочу. Без надання рішенню розумної логіки.
Під офісною ковдрою народжується більшість із того, що робить Зеленський. Переможні 73 відсотки він сприйняв не як аванс, а як індульгенцію. Мандат на безконтрольність. Подвійна біда в тому, що індульгенція і мандат потрапили до рук особи з дитячими безпосередністю і розумом, досвідом спілкування і рівнем соціальної відповідальності. Кожна дитина впевнена: світ має обертатися виключно навколо неї.
У пору всесоюзного КВК одна з російських команд заспівала жартівливу пісеньку з рефреном, який у перекладі звучить так: "Усі ідуть не в ногу, Сергійко – молодець". Згадалося, бо це про нашого сергійка.
Посадив він друга з пісочниці керувати СБУ, а той чомусь став підігравати ворогові. Наш "молодець" образився і прогнав друга: не буду з тобою гратися! А що вони вже не в дитячій пісочниці й за таке належить судити, усвідомити не спромігся.
Невинно здивувався він і суспільній цікавості щодо таємної зустрічі в Омані: а яке ваше діло? Що хочете, те й думайте.
Суспільство дивується послідовності, з якою в умовах реальної війни усувають від справ фахових генералів, полковників, реальних захисників Вітчизни, або вони потрапляють і під слідство. Одні, мовляв, неправильно зупинили ворога під Києвом і Миколаєвом, інші не за статутом взяли до рук зброю, треті критично оцінили діяння влади. Навіть із фронту викликають для допиту. Усе це схоже на свідоме руйнування обороноздатності й потребує пояснення. Влада ж – по-дитячому ховається під офісною ковдрою.
Тепер от до небойових втрат додалася генеральська команда Валерія Залужного. Майже півтора десятки воєначальників з унікальним бойовим досвідом. Усі вони два роки героїчно йшли не в ногу. А "Сергійко – молодець".
Україна зупинила повномасштабне вторгнення. На другому етапі звільнила частину територій. На третьому – взяла під контроль Чорне море. Так президент характеризує перебіг війни. Етапи красиві. За логікою, головком тричі Героєм мав би вже бути. Проте – його звільнено. За депресивний контрнаступ, на який, загальновідомо, не було достатнього знаряддя. Проте мова далі не про це.
Справедливіше буде говорити про інші три періоди діяльності президента. Провалену за всіма напрямами підготовку до війни, що призвело до захоплення чверті українських земель. Максимально ефективну діяльність у ролі державного менеджера, що забезпечила надходження західної зброї та потужної фінансової допомоги. І третій – період державної управлінської стагнації, яка триває й нині.
Критично скорочено західні постачання зброї і фінансування. Економіку не перебудовано. Бездумно закриті ракетні програми відновлюють повільно. Виробництво власних зброї і набоїв гальмують. Мобілізацію, за яку верховний несе персональну відповідальність, провалено. Як результат – ЗСУ задихаються без снарядів, у суспільстві наростають неспокій і зневіра, підживлені недавнім звільненням генералів, під рукою яких українське військо в борні з другою армією світу не зазнало жодної стратегічної поразки.
Володимир Зеленський визнає критичність ситуації. Нещодавно він заявив: Україні потрібні серйозні зміни, які стосуються не лише військової верхівки, а й "напряму керівництва країною".
Заява серйозна й багатообіцяльна. Її рішучість певною мірою обеззброїла й Валерія Залужного. Головком не лише смиренно прийняв відставку, а й порекомендував наступника. Оновлювати управління Збройних сил буде генерал-полковник Сирський. Поможи йому, Боже, стати гідним примножувачем перемог попередника.
Президентові лишається зробити наступний із публічно оголошених кроків – перезавантажити владу. Заявивши про таку необхідність, він фактично визнав: справи в державі кепські.
Крок напрошується очевидний. Добувши визначений Конституцією термін, Зеленський має піти. Без цього кроку обіцяні президентом серйозні зміни в "напрямі керівництва країною" неможливі.
Усе, що міг, Володимир Зеленський уже зробив.
2 
1
Коментарі
6