74-річний Володимир Вотінов із Черкас має найбільшу в області колекцію радіотехніки та спеціальної літератури — понад 2 тис. експонатів.
— Першою була ризька радіола "Даугава" 1950-х, — розповідає Володимир Григорович. Знайомий віддав, бо я відремонтував йому телевізор. Післявоєнні радіостанції "Урожай" для сільського господарства подарували з Миколаївської області. 1995-го за німецький довоєнний приймач "Сіменс-15" віддав 150 доларів. Це найбільша сума, яку витратив на рідіотехніку. Один прибалт прислав рештки французького приймача. Навіть важко сказати, яких років, десь до 1930-х. Є в колекції українські радіоприймачі: "Рекорд", "Балтика", "Дніпро", "Промінь-М". Останній випустили до 300-річчя возз"єднання України з Росією.
Колекціонер показує військові приймачі, які зберігає вдома:
— Один важить 205 кілограмів. Використовувався у радянській армії для магістральних ліній зв"язку. Такі були в ДОСААФ для радіолюбителів. Зараз уся ця апаратура здається на металобрухт. У мене є одна радіостанція нова, нею не користувалися. Акумулятори упаковані в папір. Поламану техніку відновлюю сам. Важко знайти тканини, які є на приймачах. Купляю на базарі старі плаття. Одного може вистачити на чотири приймачі. Деякі тканини знаходжу в секонд-хендах.
В одній із кімнат на полицях — радіотехнічна література:
Маю інструкцію до партизанської радіостанції "Сєвєр"
— Мало хто знає, що з 1931-го по 1941 рік виходив журнал "Радіо" українською мовою. Маю інструкцію до партизанської радіостанції "Сєвєр". Вона була настільки секретною, що німці розробили спеціальну операцію, щоби затримати радиста з апаратурою.
Володимир Вотінов показує довідники радіолюбителя 1931 року, зв"язкового 1942-го, для танкових і військових радіостанцій 1943-го.
— Розумний продав би все це за хороші гроші, — жартує. — У Києві є в одного чоловіка приватний музей закордонної побутової техніки. А в мене — військова, побутова, спортивна, та ще й література.
Посвідчення радіомайстра отримав у 16 років
1965 року Володимир Вотінов захопився одним із видів радіоспорту "Полювання на лисиць".
Популярним він став у Данії та Англії після Другої світової. Учасники шукають низькочастотні передавачі, заховані в лісі, горах чи населених пунктах.
Два роки поспіль, 1998-го і 1999-го, Вотінов ставав чемпіоном Європи зі спортивної радіопеленгації. Отримав звання майстра спорту міжнародного класу. 2005-го знову переміг у чемпіонаті Європи. У Черкасах зібрав команду, став її тренером.
— Цікавитися радіо почав іще в школі. Ходив на станцію юних техніків, потім в обласний радіоклуб, на курси радіотелеграфістів, — згадує Володимир Григорович. — У 15 років мав посвідчення, міг виходити в ефір і спостерігати за роботою інших радіолюбителів. Через рік отримав посвідчення радіомайстра.
5 
1
Коментарі