1 липня на автостоянці на вул. Тараскова у Черкасах евакуатор забирає сіру іномарку з київськими номерами. За два дні до того під час зливи стоянку затопило.
— Це машина моїх знайомих. Страхова компанія порадила не заводити її, а відправити на станцію для обстеження. Щоб установити збитки, — каже водій евакуатора. Називатися не хоче й виїжджає з території.
Черговий 60-річний Іван Дмитрович розповідає, що найбільше постраждали машини, які стояли ближче до дороги:
— Повз нас пробивалися рейсові автобуси. То хвилі води доходили до іншого кінця забора. Дехто зразу прибіг до машин, а до деяких і через два дні господарі не приходили.
Біля будинку №10 на Тараскова стоять вісім підтоплених автівок. Білі "жигулі" оглядає чоловік років до 40:
— Моя машина була залита до половини. Тепер не можу завести. Ось бачте, довбався-довбався — і дарма. Якщо не заведу, то спалю. Більше нічого говорити не буду — а толку? Хіба хтось поможе.
До сервісного центру на вул. Ярославській "жигулі" 51-річного Віталія Сови дотяг сусід позашляховиком. Машину оглядає автоелектрик. Цифровим вольтметром замірює напругу, що подається на котушку запалення.
— Бачите, напруга є. Трохи більше за 12 вольт. Це добре. А от далі все глухо. Будемо міняти котушку, згоріла.
Заміна триває 20 хв. Віталій Іванович платить близько 200 грн:
— Це ж так спішив у гараж, бо залишив на зарядку акумулятор сусіда. Моя "копійка" на Сумгаїтській водичкою захлинулася від хвилі КамАЗа. Насилу доїхав до гаража.
43-річний Олександр Гоц, заступник директора сервісного центру, говорить, що після стихії найбільше звертаються із проблемами в моторах і електрообладнанні.
— У мого товариша залило було по вікна, — автослюсар 30-річний Володимир тицяє на "жигулі" на естакаді. — Пху-пху, не можна показувати на машині. В "утоплениках" через два роки все почне іржавіти. Хай би як машина не була оброблена антикорозійкою. А якщо мотор хватонув води, толку теж не буде. В іномарках, якщо крісла шкіряні, то скоро з'явиться цвіль. Цей запах у салоні не перебивають навіть ароматизатори. Багато постраждали, бо люди — барани. Ну бачиш ти, що води грузовій машині по днище. То куди лізеш. Постав там, де сухо, і йди пішки. Ні, очі квадратні та їде у воду. А потім буде чухати там, де і не свербить. "Утоплеників" можна восстановити, але ненадовго.
Новий ВАЗ-2111 таксиста Тараса Андрієнка, 19 років, застряв по фари у воді на вул. Батицького. Пасажир подався далі пішки.
— Друг дзвонить: ти на машині, виручай, я біля "Фуршета" тону. В нього "дев'ятка". Кажу, я так само. Дві ночі ночував у авто, доки дочекався, щоби притягли додому. Кинути нову машину не ризикнув. Випхав на сушу. Помагав другим. На станції думали, гідроудар, щось з електрикою. Замінили на 1000. Усе одно не те. Поїхав до газовщика. Виявляється, вийшла з ладу кнопка, не спрацьовував клапан на подачу газу. Заплатив іще 180 гривень, — розказує Тарас. — Викликів таксі було безмежно. Люди погоджувалися, хоч і було в кілька разів дорожче. Їздили об'їзною.
Виносили воду відрами
Мешканці 9-поверхівок №52 і 54 на вул. 30 років Перемоги у Черкасах зранку 29 червня не змогли вийти з під'їзду. Рівень води в найнижчій точці сягав 1,5 м.
— Отаку планіровку зробить! Сусідні будинки наверху, а ми в долині. Люди були злющі на комунальників. А що ж зробиш, як стихія. Я стара дура, знімаю штани і з мітлою попід садіком до лівньовки. А там года два связісти викопали яму. То я отак шухнула, — показує на пояс двірничка 75-річна Вікторія Колпакова. — Єлі на чотирьох вилізла звідти.
Сусідки 59-річна Людмила Гурбанова і 55-річна Любов Щепак із будинку №54 розповідають, що будівля має лише одну точка зливової каналізації
— Я вранці подзвонила в оперативну службу міськвиконкому. Кажу: "Христом Богом прошу, спасайте. Бо вода підходить під підвіконники". Ніхто так і не під'їхав. Пожарка проїжджала. Думала, до нас, а вона так і поїхала мимо. Під вечір із оперативної служби говорить, у вас працює помпа. Я йому — то вона ж не може справитися. А він: городські на більш нагальних місцях. То ми ото всі повиходили з відрами. Без світла сиділи до 22.30, — згадує Людмила Олексіївна.
— У мене в тамбурі постійно стоять граблі. Як тільки дощ, біжу відгрібати лівньовку. Бо згори від 58-го будинку все сміття юзом несе. Але такого озера, як цього разу, ще не було. Причому спереду і ззаду будинку. Ми стояли, як "Титанік" у морі. Біля будинку й лавочки не видно було. З машин витекло масло. А одна геть пливла, — розказує Любов Степанівна.
3 
1
Коментарі
1