Черкасець 74-річний Микола Макаренко цілу зиму тримав у своїй квартирі на п'ятому поверсі кількох кіз.

— На дачі в нього живуть зо два десятки кіз. Вони родяться, а холодно. От він їх сюди й забрав, — розповідає пенсіонерка 75-річна Ольга Тараскевич. Сидить біля першого під'їзду будинку №29 на вул. Героїв Дніпра. — Сімох козенят привіз із дачі під Чапаєвкою ще восени. Несе в мішку, а копита й морди виглядають. Двоє біленьких, решта рябенькі.

— Потом ще й козу здорову привіз, жила на балконі. Вона недавно здохла. Викинув на смітник її і вонючі куфайки, на яких лежала. Там біля квартири вонь така стоїть, аж до рвоти. Ми ліфт мили, дезодорантили, а все одно козами чути. У під'їзді два дні двері тримали відчиненими. Думаємо, що чоловік мабуть трохи несповна розуму, — додає 72-річна Галина Педан. — Добре, що під його квартирою на четвертому поверсі ніхто не живе. А сусідам по площадці не позаздриш.

До жінок підходить 53-річна Марія Лінник із шостого поверху. Вона одна з перших зателефонувала до чергового оперативної служби міськвиконкому й розказала про кіз у квартирі.

— Ми й у жек скаржилися. Дзвонили з міськвиконкому, питали, чи вивіз. Син у суботу по кіз машиною під'їхав. А козенята з квартири повибігали на площадку. Ми помагали їх у мішки ловити. Хлопчина сусідський каже: "О, я сестрі в село маленьке взяв би". То Макаренко не дав. У квартирі бачили об'їдені шпалери, погризені плінтуси, — розповідає Марія Петрівна.

— Було у двері подзвониш, а козенята як начнуть бігать, пригать і цокать копитцями. А як виносив їх у машину — вони бекають, мекають, у сєм утра. Тут хлопці повиходили, туди, сюди головами, не поймуть чи дитина де плаче. Акустіка така. Щитайте ж семеро козенят. А сам він не бритий, козами воняє. Казали, як зайшов у жек, то дівчата носи закривали руками. А в ліфт як зайде, то люди вискакують, — згадує пенсіонерка у коричневому пальті.

Піднімаємося ліфтом на п'ятий поверх. Усередині ледь чути неприємний запах. Ліворуч у тамбурі двері квартир №17 і №18. В останній мешкає Микола Макаренко. Двері оббиті вишневим дерматином. На брудній підлозі лежить гумовий килим. Дзвонимо, ніхто не відчиняє. За дверима тихо. Через сморід більше кількох хвилин у тамбурі витримати не можна. Сусідка по поверху пенсіонерка Галина Андріївна каже, що Миколи Івановича дома немає.

— Він, очевидно, на дачі. Коли повернеться, не знаємо. Вже ж потепліло. Кажуть, що там у хаті отакий шар гною, — розводить руки сантиметрів на 15. — Його кози обгризають дерева дачників. Уже в кооперативі пропонували, що на кіз найдуть клієнтів. Ні в яку не хоче. Він і з дружиною так жив. Нерви їй мотав. То він був там, а вона тут. Приїжджав раз у місяць, щоб помитися,— згадує.

Після дзвінків мешканців будинку до Миколи Макаренка виїжджали представники служби утримання будинків "Митниця".

— Макаренко двері нам не відкрив. Але пообіцяв, що кіз вивезе до 10 квітня, а потім згодом погодився до 1 квітня. Ми вийшли на технічний поверх під'їзду, щоб подивитися, в якому стані витяжка. То там такий сморід стояв, що не було чим дихати. Я цього чоловіка знаю давно. Він сам по собі добродушний і порядний. Каже, що пожалів кіз, бо холодно було. От і привіз їх у квартиру, щоб перебули до весни, — розповідає телефоном головний інженер 52-річна Марія Бондаренко. — У нас були випадки з кролями, курми, нутріями у підвалах. Але з козами у квартирі — це вперше.

×