На сайті Міністерства оборони Російської Федерації розмістили прізвища полонених, які загинули під час Другої світової війни у лазаретах Умані. Вказано більш як 900 прізвищ.
— Нам почали телефонувати рідні померлих з України та Росії, — каже виконувач обов"язків директора краєзнавчого музею Юрій Торгало, 49 років. — Але документально підтвердити ми нічого не могли. Є братські могили, а де конкретно хто лежить — досі невідомо.
В Умані в часи війни діяли три німецькі лазарети для хворих та поранених полонених.
У серпні 1941 року полонених з урочища Зелена Брама перевели до Умані в концтабір 349.
— Пам"ятаю, люди кидали полоненим сирі буряки та картоплю, коли тих вели вулицями міста, — згадує уманець Михайло Горобченко, 81 рік.
Тоді в таборі, що розташувався на території колишнього цегельного заводу, було більш як 70 тис. осіб. Їх тримали в важких умовах. Проти цього виступила група військових лікарів. Німецька комендатура пішла на поступки і створила лазарет N 1 у приміщенні колишнього заводського гуртожитку.
Росіянин чи єврей ніколи не скаже правильно слово "призьба"
Тоді ж у приміщенні клубу залізничників обладнали лазарет N 2.
— Мати допомагала полоненим. Я носив їм речі, які вона давала, — згадує Горобченко. — Був період, що німці відпускали їх. Якщо хто з уманчан приходив і казав, що то родич — відпускали. Але не всіх. Просили сказати і пояснити деякі слова українською. Росіянин чи єврей ніколи не скаже правильно слово "призьба". На цьому й попадалися. Тому сиділи і зубрили українську.
Лазарет діяв півтора року. Далі хворих полонених перевели в новостворений третій лазарет. Він розміщувався біля дендрологічного парку Софіївка і був найбільшим. Його площа була близько 5 га. Мав шість бараків та харчоблок. У бараках стояли двоповерхові нари. Матів для підстилки бракувало, люди спали на дошках. Проіснував лазарет до листопада 1943-го.
У вересні 2009 року до уманського краєзнавчого музею передали ксерокопії карток військовополонених. Працівники дивувалися, як німці педантично їх заповнювали. Вказували найменування табору, номер, що давали в"язню, його ім"я, прізвище, по батькові, місце народження, зріст, колір волосся, відомості про рідних, домашня адреса, національність, військове звання та де саме бійця взяли в полон. На деяких картках були фотознімки та відбитки пальців. Це останні прижиттєві фото молодих людей. Здебільшого то були хлопці 19–25 років.
4 
1
Коментарі