— Мені вже двоє людей погрожували. Пройшли коридором, сказали: "Виселяйтеся по-харошому". Ну я ж поняла, не дурна: приб'ють — і всьо. Вночі я тут одна на чотири поверхи, — розказує мешканка готелю "Черкаси" 59-річна Тетяна Чеська.
У травні міська влада продала готель компанії "Рейкарц і партнери. Україна". У ньому тимчасово жили дві сім'ї. Одній дали квартиру-малосімейку на правах оренди. Тетяні Чеській із двома онуками пропонують переїхати до гуртожитку або орендовану квартиру і платити за компослуги.
27 липня на другому поверсі готелю працюють робітники. У коридорі купи цегли, старих дерев'яних дощок. Усі кімнати розвалені, окрім однієї. До неї заходять Софія Козловець, 12 років, та Олександр, 13 років. Приносять буханку чорного хліба й півлітрову банку тушонки.
Тетяна Чеська запрошує до кімнати. Минулого року вона поставила нові металеві двері й пластикові вікна. У коридорі невеликий рукомийник.
— Це ми самі поставили, — каже. Нарікає на погане самопочуття. — Втомилася, бо не сплю до четвертої ранку. Страшно. Хочуть викинути мене звідси, зробили потоп. Дві неділі назад прийшла додому, а тут води по коліна. То тепер сушу все. Туалет на коридорі загальний був, розвалили, то тепер діти просяться на четвертий поверх, у піцерію ходять. Свєт мені відключили, продукти в тумбочці держу.
На вході у кімнату замість дверей — штора. На тумбочках складені книжки, журнали, зіпсовані водою. Через всю кімнату натягнуті дві шворки, на яких сохне одяг. У шафі стоять дві пляшки кефіру, молоко, вода, посуд.
— Кажуть, що ми тут номер займаємо, а це ж не номер, це кладовка. Тут ніколи не жили люди. Коли нас заселяли, то матраци звідси виносили. Внизу прачка робила, сутками стірали, то я жила тут як на пороховій бочці, комната ця сутками гриміла, пол трусився. Води гарячої за всю жизнь ніколи не було. Діти миються в тазіку, з кружки поливаю. Зимою тут не отоплюється, спимо у валянках.
Праворуч дверей — журнальний столик, на ньому посуд, стоси паперів, поверх журналів лежить планшет.
— Тут діти і їдять, і уроки роблять. Побачили ж у них планшет і зробили з нас багачів. Та хіба це дитині мати не може купити? Треба, щоб діти були дікарями, не розвивалися? У них і скейти є, і велосипеди, — каже жінка.
Під стіною стоять диван і два розкладні крісла, на яких сплять онуки. Під вікном тумбочка з електричною плиткою на дві конфорки.
— Воду грію, щоб постірати, покупатися, бо в душ сходити — треба 12 гривень заплатити, — розказує господиня. Показує квитанції. На чеках напис: за комунальні послуги — 1000 грн, 600 грн. — Ми за компослуги справно платимо. І без квитанцій давали. Іра присилала просто дірєктору переводи.
Міська рада пропонує сім'ї переїхати до гуртожитку по вул. Ярославській або в квартиру по вул. Кавказькій. Але Тетяна Степанівна відмовляється.
— Дають таку трущобу, що взагалі. Там через шприци не переступити. Це дітей хочуть кинути у логвище циган і наркоманів? Туди ж виселяють алкоголіків, тих, хто не розплатився за квартиру. Колись то був роторський гуртожиток (заводу "Ротор". — "ГПУ"), який не стоїть ні на якому балансі. Друге місце — біля Холма Слави — похилений двохетажний домік. З такими віконечками, як до войни строїли. Люди там живуть, бо ждуть, доки цей дом знесуть і їм щось краще дадуть. Я не прошу, щоб мені давали хороми: нехай хоч і таку ж маленьку кімнатку, але в пристойному гуртожитку.
Діти ніде не приписані
До Черкас Тетяна Чеська переселилася з донькою Іриною із села Білокоровичі Житомирської області 1995-го. Як переселенців із Чорнобильської зони їм надали кімнату в гуртожитку по вул. Вернигори. 1998 року його закрили на реконструкцію, а сім'ї тимчасово переселили до готелю. Гуртожиток перепланували під квартири й продали. Зі 100 сімей туди повернулися п'ять. Тетяна залишилася жити в готельній кімнаті в очікуванні помешкання від міської ради. Донька після народження сина виїхала на заробітки до Росії.
— З року в рік мені обіцяють житло. Цієї зими казали, дадуть щось на Юго-Западному районі. Діти — бомжі, бо ніде ж не приписані. Скільки Іра ходила, просила, щоб нас поставили на чергу. Але постійно відмовляли, говорили: "Ви не маєте права бути в черзі, бо можете повернутися в гуртожиток на Вернигори". А тепер нам кажуть ставати на чергу. Біля нас тут жив чоловік Михайло, так йому дали квартиру на вулиці 700-річчя. Він тут жив три роки, на якому основанії йому виділили квартиру?
Тетяна Чеська отримує 900 грн пенсії. Допомога на дітей — 1000 грн на двох. Донька Ірина працює в Росії менеджером.
— Присилає гроші нам на карточку, коли в мене вже геть немає. По 100, 300 гривень. Знімати квартиру для нас непосильно.
У міській раді пояснюють, що помешкання родині не придбають.
— Квартиру місто купує лише тим, хто стоїть на черзі, — розповідає 52-річна Олена Мельнишина, начальник житлового відділу. — Тетяна Чеська не стоїть, а це значить, що місто ніяких зобов'язань перед нею не має. Михайлові Овсієнку ми дали квартиру в оренду. Він на черзі з 1988-го, має статус інваліда. Поза чергою ми надаємо людям житло, коли є якісь дуже важкі випадки — наприклад, мама жила в гуртожитській кімнаті на 12 "квадратів" із двома близнюками, хворими на ДЦП.
10 257
осіб на квартирній черзі у Черкасах. Із них 107 дітей-сиріт, багатодітні родини, малозабезпечені, які по 20-25 років чекають на житло.
3 
1
Коментарі