Майже рік шукали 15-річну Валентину Чумак із села Ямпіль Катеринопільського району. 21 березня минулого року дівчина втекла з дому. Знайшлася в Криму, жила з 26-річним чоловіком у Судаку.

Доти Валентина мешкала з бабою.

— Родина у 2000–2005 роках була на обліку як неблагополучна, — каже сільський голова Олена Стеценко, 48 років. — Мати за дітьми дивилася мало. Більше їздила по заробітках, щоби прогодувати сім'ю. Змалку діти вміють самі стірати, їсти готувати, трудолюбиві. Бабуся в них дуже добра.

У Ямполі понад 300 жителів. Ні газу, ні центрального водогону немає. До школи діти їздять автобусом у Катеринопіль. Місцеві розповідають, що родина Валентини дружна. Малі завжди допомагали по господарству бабусі. Минулої осені підробляли на городах у сусідів.

Баба дівчини 69-річна Валентина Марцель каже, що проблеми з онукою почалися після травми:

— На Миколая 2009 року Валя посковзнулася і впала, вдарилася головою. В лікарні сказали, що струс мозку і трєщина в черепі. Вона полежала в лікарні, потім їздила в Черкаси на томографію. А тоді почала тікати.  Перший раз на Новий рік 2010-го. Пішла до подружки. Додому не вернулася. Ми написали заяву в міліцію. Її найшли, зняли з автобуса. Після цього Валя почала ходити у школу в Кальниболота. Там батько її жив. Якось пішла і додому не вернулася. Субота-неділя — немає її, в понеділок дочка пішла шукати. Знайшла її в барі, сігарєти купляла.

Дівчина не мирилася з сестрами, хотіла жити сама. Часто сварилася з рідними, погрожувала. Коли тікала з дому, прихопила і гроші, які баба отримала від продажу корови — 5 тис. грн.

— Хоч вона і лаялася із сестрами, але по хазяйству її заставляти не треба було. І зварить, і поприбирає. Зараз проситься, щоб забрали додому з приюту.

Після втечі Валентина телефонувала рідним, просила не шукати.

— Подзвонила ввечері 12 лютого. Сказала, що побачила себе по телевізору. Але не призналася, де вона. Боялася, щоб міліція не знайшла. Розказує, що жила добре. Підробляла. Наглядала за чиїмось домом. Хлопець цей хоче женитися. Вона йому неправду сказала, що їй 18 років, прізвище Лебідь. Він кинув дані на комп'ютер. Там нічого не було. Що її міліція знайде, я їй зразу сказала. 15 лютого її привезли додому, вона плакала, повертатися не хотіла.

За кілька місяців дівчина змінила чотири школи. У середній школі села Кальниболота Кіровоградської області провчилася півтора місяця.

Потоваришувала з 14-річними Іриною та Юлією.

— Вона ні з ким не дружила, — згадує Юлія. — Тільки з нами. Курила. Із собою сігарєти мала. Але в школі не палила. Казала, що її тягне. П'яною ми її не бачили. Із собою гуляти не звала. В школу приносила їжу, як і всі — яблука, цукерки. Ділилася. Вона ні для кого не жаліла. Могла плакати, коли її сильно зачеплять.

×