Колишній ректор Черкаського педагогічного університету доктор філологічних наук професор 55-річний Володимир Поліщук розпочинає день пробіжкою набережною. Також він займається у групі "Здоров"я".
— Усі спогади про дитинство в селі Сердюківка Смілянського району пов"язані з книжками, м"ячем, лижами й ковзанами, — каже Володимир Трохимович в одній з аудиторій університету після прийому чергового іспиту. — Влітку ганяли м"яча, як пасли, взимку грали у хокей на місцевому ставку. Тільки наставав вечір, — брався за книжку.
За футбольну збірну села Володимир Поліщук грав старшокласником, після армії, а згодом і директором школи.
— По цей день не можу забути, як команда Попівки нас 1970 року розгромила — 13:2. Після зливи поле, — як болото. От у тому багні нам 12 голів напхали, а 13-го — я сам, будучи нападником та капітаном, у свої ж поцілив. З далечіні років смішно, а тоді хотілося крізь землю провалитися. Єдина втіха, — що й суперникам забив гола.
Коли почав викладати в педінституті (1996-го отримав статус університету. — "ГПУ") Володимир Поліщук захищав честь філологічного факультету на першості закладу з футболу, баскетболу, легкої атлетики.
1995 року участь викладачів у складі студентських команд заборонили. Але Володимира Трохимовича кличуть до різних символічних збірних команд із футболу.
Старший син, грає за кіровоградську "Зірку" в першій лізі
— У матчі проти команди міської влади у складі збірної журналістів допікав мене нападник — колишній міський голова Володимир Олійник. Наполегливий такий був. Я і врізав йому по ногах. Хоч так на владі відігрався, — жартує. — Пошкутильгавши хвилину, з пенальті Олійник забив гол.
За рік міськрада запросила Поліщука зіграти у складі її команди проти зірок російської естради на честь Дня міста. Ущент заповнений стадіон прийшов побачити Женю Білоусова, Сосо Павліашвілі, Володимира Преснякова.
— Я вийшов на заміну. Змінив Михайла Сироту (народного депутата України, нині покійного. — "ГПУ"). Хоч гола не забив, та ми виграли з рахунком 3:2. На згадку всім подарували по пляшці шампанського з автографами російських гостей. Ця пляшка й досі в серванті стоїть, — каже професор.
Найщасливішим моментом у житті Володимир Поліщук вважає народження онука Данила. Днями йому виповнилося рік і п"ять місяців.
Старший син Роман грає за кіровоградську "Зірку" в першій лізі чемпіонату України з футболу. Менший Ярослав працює тренером.
— Не міг дочекатись онука. Тепер тільки й жду, коли прийдуть у гості. З роками стаєш якимось більш чуттєвим, трепетнішим у стосунках із дорогими людьми.
Володимир Поліщук вважає, що спільні інтереси між чоловіком і жінкою є однією із запорук успішного шлюбу. Дружина Марія — вчитель української мови міської школи N19.
— Якщо в особистісних стосунках щось не клеїться, то на професійному рівні точку дотику завжди знайти можна, — усміхається.
Днями Поліщуки святкуватимуть 30-річчя закінчення педінституту. Володимир і Марія познайомилися за студентською лавою. Вчилися в одній групі.














Коментарі