Домовляючись про коаліцію навесні цього року Віктор Янукович та Юлія Тимошенко не поділили крісла: кому бути президентом, а кому — прем"єром. Із початком виборів глави держави основна інтрига лишається тією самою. Бо "кАОліция", тобто таємна змова БЮТ і Партії регіонів, не скасовується, а поки що відтерміновується.
Тепер вони так понакручували рейтинги, що ми, українці, ошелешені: то це з-поміж оцих двох нечестивих змовників, та ще й неукраїнців, ми маємо обирати собі президента? А вони потім поділять Україну на двох? Не знаю, як кому, а мені не треба такого вибору.
Великі народи відповідально і прискіпливо ставляться до вибору першої особи держави. Вимоги до кандидатів на посаду президента України чітко сформулював Євген Сверстюк:
1. Українець із бездоганною репутацією і докладно висвітленою біографією.
2. Людина високої культури і широкого кругозору, з глибоким розумінням української історії і національних пріоритетів.
3. Особа з бездоганною професійною репутацією і позитивним сімейним іміджем.
4. Людина, порядність і правдивість якої не ставилися під сумнів.
5. Незалежна політична фігура, не зв"язана з власним бізнесом і не обтяжена популістськими навичками, закоріненими в комуністичному вихованні.
Хай це буде тільки ідеал, але ідеали якраз є орієнтирами. Важливою є відстань, на якій перебуває особа від цього ідеалу.
Як "ведуть" Януковича
Отож про відповідність наших кандидатів названим якостям. Візьмімо біографію. Що говорять кандидати про своє етнічне і соціальне походження? Про джерела і розміри свого багатства, своїх прибутків? Про багатство нічого не зазначають, але туфлі з крокодила чи нова сукня щодня — це багато про що свідчить, особливо для жінок.
Щодо походження, то більшість політиків у світі, навіть із суто прагматичних міркувань, цього не приховує. Щоб не бути запідозреними в нечесності. Не так діють два наші провідні кандидати в президенти. Віктор Федорович воліє змовчувати, що його мати — росіянка з Орловської області. А батько білорус із Вітебщини, про якого тепер пишуть в Інтернеті, що він відбував покарання на Донеччині за співпрацю з німецькими окупантами.
Утім, як видно з передвиборних брошур 2004 року, ні мати, ні батько його не виховували: мати померла, коли Віктору було два роки, а батько одружився з іншою. Його виховання стало справою бабусі та вулиці. Результат — дві кримінальні справи: грабіж із насильством та зумисні середньої тяжкості тілесні ушкодження. І красномовна лагерна кличка Хам.
За совєцьких часів із судимістю не можна було й колгоспним бригадиром стати. А Янукович якимось дивом робив кар"єру, його пускали за кордон, у Комуністичну партію прийняли. За жаргоном спецслужб це називалося "вести". Хтось його вперто і вміло "вів" до владних вершин. Отож небезпідставним є питання: чи самостійно він тепер приймає рішення? І якщо стане президентом, то важливі для українського народу рішення прийматимуться в президентському кабінеті чи деінде? Може, в кабінеті Ріната Ахметова? Чи в Кремлі?
Від Івана Франка до Гулака-Артьомовского
Юлія Володимирівна також утримується будь-що говорити про своє походження. Ніби соромиться своєї матері Людмили Тєлєгіної та свого батька Володимира Грігяна. Та залишмо з"ясовувати її походження. Нам доволі того, що українського в неї — лише прізвище чоловіка.
Звичайно, цілком слушне твердження, що громадянин неукраїнського походження може бути більшим патріотом, ніж чимало етнічних українців. Але ми — постколоніальна і постгеноцидна нація. А в багатьох націй, які щойно вирвалися з імперії, на перших порах велику вагу в економіці, а відповідно і політиці, здобувала компрадорська, тобто зрадницька, буржуазія. Особи і групи осіб, для яких національні інтереси нічого не важать. Вони керуються тільки особистими та клановими інтересами. Маємо справу з цим явищем у сучасній Україні. Бо нам, етнічним українцям, при розподілі національного багатства дісталася лише популярна пісенька: "Запануємо, браття, у своїй сторонці". Ось чому інформацію про походження десятків найбагатших олігархів старанно приховують від нас, "аборигенів".
Погодьтеся, рідко який народ дозволяє собі таку розкіш: у годину загрози власному національному буттю обирати президентом людину чужої національності, чужої культури, байдужу до національних бід — того ж Голодомору, наприклад.
Та щоб мене знову не звинуватили в "українському буржуазному націоналізмі", пошлюся на однопартійця Віктора Януковича — Миколу Азарова. Цей "парєнь із Калугі" прибився в Україну 1984 року. Він принаймні не прикидається українцем. Напередодні виборів 2004-го один журналіст запитав Азарова, чи не збирається і він висуватися в президенти. Він відповів: "Ещё лет 50 президентами Украины должны быть украинцы".
Я допускаю, що й тепер президентом України може бути не українець за походженням. Але це має бути людина, яка перейнялася українським національним духом. І обов"язково — щирий християнин. Бо, як стверджує Євангеліє, "тіло — нічтоже, дух — животворить".
Згодом Росія переконає світ, що української держави немає і бути не може
Чи можна визнати Юлію Тимошенко людиною української культури? Сяк-так оволодіти українською лексикою (про фонетику не кажу), зрідка надіти вишиванку, сказати у Львові "Любі мОї" — і тим підкорити Галичину і пів-України... Та це радше нагадує декорацію, політичну технологію.
Партія регіонів небезпідставно бере Тимошенко на кпини, що та не знає, де народився і вчився Іван Франко. Так ніби Янукович знає... Той поїхав було на Черкащину, де йому підсунули шпаргалку, що родом із Городища Гулак-Артемовський. То він прочитав: "Гулак-Артьомовскій", бо Артьомовск — це поблизу рідного Єнакієвого. Згадаємо ще Анну Ахматову-Ахметову, Бабеля-Бебеля у виконанні Януковича. Та цей "проФФесор" узагалі поза будь-якою культурою! Це трієчник, який чув, що в цьому слові якась літера подвоюється. Такому школяреві вчителі милостиво ставили трійку. Бо щось він таки знає!
Нещодавно говорили, що Януковича можуть обрати головою Верховної Ради. Якби обрали — всі побачили б рівень його освіти. Спікер має тримати в голові безліч інформації і оперативно реагувати на пропозиції та зміну ситуації. Але чи спроможний Янукович говорити без шпаргалки-суфлера?
Два приклади проти Тимошенко
Юлія Тимошенко, на мою думку, найбільше перейнята одним — бути на верхівці влади в цій країні. Що означає "в цій"? Хай би спробувала в якійсь іншій, якої не шкода. Як вона дбає про долю "цієї країни", бачимо з двох прикладів.
1.Прем"єр-міністр Тимошенко уклала договір із Росією про купівлю за завищеними цінами непотрібного обсягу газу. Росія погрожує вимогою платити і за недобраний газ. А перепродати його іншим державам Україна не має права! Чим розплачуватимемося? Газовою трубою — цією кровоносною артерією нашої економіки, яка швидко стане не нашою.
2. Тимошенко запевняла, що 2010 року створить контрактну армію — а насправді так урізала фінансування українського війська, що фахівці кажуть про загрозу його втрати. Це схоже на Винниченка і Грушевського 1917-го, які розпустили 3 млн озброєних українців — і втратили Україну.
На кого ставить Кремль
Бачачи, що головні претенденти на найвищу посаду не збираються зміцнювати незалежність України, деякі західні політики ладні махнути на Україну рукою: хай вона повертається у "сферу інтересів Росії". Ці політики нездатні мислити хоч би на одну каденцію вперед. Ще зовсім недавно — впродовж цілого півстоліття! — Росія вимахувала над їхніми дурними головами ядерною голоблею, а вони вже забули науку мудрих:
"Ампутація України була б для Росії смертельною", — Отто фон Бісмарк, рейхсканцлер Німеччини в 1871–1890 роки.
"Без України Російська імперія неможлива", — Збігнєв Бжезинський, політолог, державний радник із безпеки при президентові США в 1977–1981 роках.
"Втратити Україну — втратити голову", — Володимир Ульянов-Ленін, голова Раднаркому Росії в 1917–1924 роках.
Що без українського економічного і людського потенціалу неможливе відродження Росії як великої євразійської імперії, знає і двоглавий лідер Росії Путін-Медведєв. Тому так поспішає приторочити Україну до своєї "тєлєгі", яка стрімко котиться в прірву. Хоче підживитися українською силою, як це не раз бувало в історії нашої "дружби".
Україна без підтримки цивілізованого світу не може захиститися від російських зазіхань. Маю на увазі не обов"язково окупацію. Росії на першому етапі досить буде, щоб ми лишилися у сфері її впливу. А згодом вона переконає світ і рештки малоросів, що українців як нації, тим паче держави, ніколи не було і бути не може.
Звідси геополітичний висновок: якщо Україна не стане членом колективної безпеки НАТО, то її поглине Росія. Цього разу остаточно.
Тим часом чуємо, як ополчилися проти НАТО претенденти на булаву Симоненко, Литвин, Тігіпко, навіть Тягнибок і Яценюк, які теж бубонять, що це питання для України не актуальне. Мовляв, ми до того не готові, в НАТО нас не чекають. За таку позицію вороги України дорого платять!
Тільки сліпий не бачить, що Партія регіонів — проросійська. Націлена на те, щоб України в Україні було все менше. Щоб поступово звести Україну до рівня російської провінції. І тому вона свідомо розколює Україну за мовними ознаками, за регіональними інтересами.
Але не всі зауважили, як визначилася щодо НАТО Юлія Тимошенко 7 березня 2009 року на 45-й Мюнхенській конференції з питань безпеки:
— Україна 14 років намагається вступити в НАТО. Але є питання й більш високого рівня. Це — як сприйме Росія, і як це позначиться на взаємодії і партнерстві Європи і Росії, якщо Україна і подібні країни рухатимуться в НАТО.
Розумному досить. Головне для Тимошенко — позиція Росії, а не український національний інтерес.
Отримавши ці позитивні сигнали від Тимошенко і, ймовірно, закріпивши їх таємними домовленостями про взаємну підтримку, Кремль розробив, як гадає, безпрограшну модель: одночасно підтримати і Януковича, і Тимошенко. Отже, обрати президентом Януковича чи Тимошенко — це поставити під серйозну загрозу національну незалежність.
Носії Духу Руїни
Ми пам"ятаємо, що проголошення незалежності 1991 року ініціювала національно-демократична частина Верховної Ради УРСР — Народна рада, але Акт про незалежність підтримали майже всі депутати. Більшість депутатів тоді були комуністами. Ними керувало не прагнення національного визволення, а бажання зберегти за собою владу в Україні. Відтоді до 2005 року влада перебувала в основному в руках тієї самої совєцької номенклатури, до якої належали здебільшого люди, далекі від розуміння національних інтересів, а часом і відверто ворожих до України.
Це була не національна, а територіальна панівна верства, яка не була носієм національних цінностей і не мала чітких державницьких орієнтирів. Хоча більшість із них українського походження, та вони були надійно русифіковані і психологічно зорієнтовані на російську культуру, а в політиці — на "зірки Кремля". Значна частина їх — неукраїнського походження: в попередніх урядах — Янукович, Тимошенко, Шуфрич, Табачник, Клюєв, Папієв, Кушнарьов. Вони народилися поза Україною— Тігіпко, Кінах, Цушко, Азаров. Формувалися поза українською культурою, а декотрі, живучи в Україні, й не підозрювали про її існування. Деякі з них лише в крайньому випадку вдавалися до "ритуального україноговоріння" — на офіційних імпрезах та перед телекамерами. Вони з труднощами читали, а декотрі досі тяжко пітніють, читаючи промови українською мовою — а потім виполіскують від неї рота. Декотрі, як-от Тігіпко, навіть не вміють по-українському написати своє прізвище.
В Україні саме ці "недонатуралізовані", малограмотні люди і є панівною верствою. І якщо Янукович знову повернеться до влади, в його уряді свідомих українців не буде. Хіба кілька малоросів — для декору.
Саме такий — неукраїнський і маріонетковий — уряд був у нас у 1920–1930 роках. Точніше, то був не уряд, а окупаційна адміністрація, яка здійснювала волю Москви і привела український народ до Голодомору, репресій, до фізичного винищення третини, якщо не половини населення.
Це покоління постсовєцьких, ненатуралізованих людей не вичерпалося. Воно хоче передати панування в Україні своїм дітям. У кожного з чужинців — своя національність, але спільна ідея — урвати з України якомога більше. Така ідея не об"єднує, а роз"єднує. Вони є носіями одвічного Духу Руїни.
Свідомі українці мають голосувати за Ющенка
У моїй книжці "Світло людей", присвяченій світлим особистостям, яких я зустрічав на своєму життєвому шляху, є такі слова: "Дуже не вистачає нам серед політиків світлих позитивних особистостей. Наразі я знаю одну таку світлу позитивну особистість, яку нема потреби розхвалювати чи, як тепер кажуть, створювати їй імідж. Це Віктор Ющенко. Це природний українець і правдивий християнин. Цей чоловік по своєму народові не потопчеться. Бо це його народ. Україна для нього — це не бізнес, це від серця".
Написано це 2004 року, до виборів. І я на тому стою й нині. Бо це чоловік без лукавства. Це він пробудив нашу історичну пам"ять і нашу національну гідність. Це він зупинив дрейф України в історичне небуття.
Багато хто критикує Ющенка. І я часом теж. За брак твердості та послідовності у здійсненні проголошених принципів і стратегій. Зокрема, у подоланні корупції, у кадровій політиці. Але на тлі інших кандидатів у президенти — з їхньою багатовекторністю, з їхньою невизначеністю, з їхнім безпринципним популізмом, заграванням із різними електоральними групами — Ющенко залишається твердим і послідовним будівничим цивілізованої, демократичної Української держави, де є найважливіші свободи — слова й вибору. Ющенко — найближчий до нашого національного ідеалу.
Тому робімо правильний вибір і переконуймо оточення. Достатньо свідомим українцям, етнічним і політичним, проголосувати за Ющенка — і він вийде в другий тур. У другому турі його перемога над Януковичем — поза сумнівом. Бо додадуться мільйони громадян, свідомих свого обов"язку перед Батьківщиною, які ще сумніваються, за кого голосувати. Будьмо мудрими, щоб потім не шкодувати. І пам"ятаймо: кандидати — тимчасові, а наше чисте сумління — одне на все життя.
6 
1
Коментарі
5