"Ми перші подивились на Шевченка з іншого боку"

 

Цього року Черкаський обласний музично-драматичний театр ім. Тараса Шевченка святкує 80-річчя. Про перспективи та проблеми театру говоримо з директором Володимиром Осиповим, 60 років.

— Я став директором 1999 року. 2001-го вирішив змінити заклад. Почав із творчості й зайнявся пошуками режисера, хоча тут був свій. Знайшов Андрія Жолдака й ми поставили виставу "Одруження". Заплатили йому 5 тисяч доларів гонорару, шалені гроші. Це була кардинальна зміна естетики, постановки, підходів. На прем'єрі вистави було 40 автомобілів із Києва, Ступка в залі сидів і казав: "Жолдак, поїхали в театр Франка й поставиш таку ж виставу". Глядачі запитували, хто грає. Коли відповідали, що трупа черкаського театру — не вірили. Нас почали розривати по міжнародних фестивалях — Болгарія, Франція, Румунія, Німеччина, Польща.

У чому особливість театру?

— Постійно шукаємо нові форми, змінюємо репертуар. Візитівка нашого театру — вистава "Великий льох". З акторами домовилися, що нею розпочинаємо кожен театральний сезон. Щороку беремо в роботу великий проект. Торік узялися за постановку тетралогії "Тарас" і дві частини вже інсценізували. Перед цим був міжнародний проект "Циганський барон". Зараз беремося ставити оперету "Запорожець за Дунаєм". Уперше зробили документальну постановку "Місто на Че", яка стовідсотково експериментальна. Переконалися, що це цікаво глядачеві. У репертуарі маємо дві постановки Андрія Жолдака. Вони дають можливість виїжджати за межі України.

Чи вдалося створити імідж шевченківського театру?

— Намагаємося це зробити. Зараз нарощуємо репертуар шевченківських творів. Це один зі стратегічних напрямів, хоча й розуміємо, що це не запитуваний продукт. Ми перші, хто подивився на Шевченка з іншого боку. Зараз завдання не робити з нього ідола, олюднити. Повинні побачити людину з усіма слабкостями, переживаннями, талантами.

Розкажіть про найбільші проблеми?

— Зараз головне — включити приміщення театру в перелік об'єктів, які підлягають реконструкції до 200-річчя з дня народження Шевченка. Це і зовнішній вигляд будівлі, і матеріально-технічна база. 2006-го реконструювали глядацьку залу й більше нічого не робили. Звукове, світлове обладнання не змінювалося ніколи, витрачали власні кошти тільки на закупівлю ламп у ці прибори. У творчому плані проблема одна — скорочений штат. 1996 року скоротили 50 людей. Вийшла постанова Кабміну про те, що треба скоротити штат комунальних закладів культури. Чомусь вирішили, що це буде театр. Тоді ми звільнили 10 акторів-пенсіонерів і прибрали всі незаповнені вакансії. Наприклад, у гримерному цеху працювали три людини, а були чотири ставки, от одну скоротили. Сьогодні немає кому займатися сайтом театру, немає фотографа, в оркестрі — 14 осіб, а треба 18. Міграція акторів — постійна, за останні 15 років із театру пішли близько 10 осіб, і стільки ж прийшли. Хтось заміж вийшов, хтось поїхав до батьків. Середній вік наших акторів — 48 років.

Черкасці ходять до театру?

— Коли я став директором, перше, що мене заділо, це практика культпоходів у театр за рахунок навчального процесу. Нагонили повну залу дітей і змушували дивитися. Я заборонив це робити, бо до театру треба привчати, виховувати. Найпопулярніші наші вистави — "Кайдашева сім'я", "Сватання на Гончарівці", "За двома зайцями". Вони йдуть 30 років.

×