Ливарник за день випиває відро води

Cпекотна погода утримуватиметься на Черкащині кілька днів, за прогнозами синоптиків. "ГПУ" визначила п"ятірку "найспекотніших" в області професій.

Кіоскери

У тіні термометр показує +36°С. У металевому кіоску "Тютюн" у центрі Тального на 10°С більше. Вентилятор працює на повну потужність.

— Пропєлєр не спасає, — нарікає продавщиця Вікторія Басок, 52 роки, змахуючи піт. — Спасаюся водою. За півчаса випила 2 літри мінералки.

Заходить 25-річний Сергій Серветник передає пачку карток мобільного поповнення рахунку.

— Капєц, жаріще! — вигукує. — Аж мозг плавиться.

— Ого, плівка на них наче розплавилася, — відповідає Вікторія, обмацуючи картки.

Вікторія Басюк працює щодня з 8.00 до 21.00. Обідає всередині.

Скиртувальники

Селяни, які скиртують солому, працюють без вихідних. Якщо в недокладену скирту потрапить дощова вода, солома пропаде.

— У цей час дорога кожна година, — каже Віталій Березенко, 38 років, із Кам"янки.

Він скиртував у 1990-х у місцевому господарстві "Жовтень"".

— Тільки роса зійде, починається скиртування. Працювали у спортивних штанах, ті заправляли в кеди, щоб менше попадало остюків. За кілька хвилин дихаєш ротом, як риба. Потім до спеки звикаєш. Найстрашніше — скиртування ячної соломи. В ній найбільше остюків, вони найгостріші. В перший день носки просочуються кров"ю від поколів. Болю додає солоний піт, котрий ллється річкою.

Найстрашніше — скиртування ячної соломи

Пил від горохової соломи накопичується в легенях. За кілька днів уночі з"являється невпинний кашель.

Асфальтники

— Раніше працював комбайнером. Майже не відрізняється. Хіба там пилюка екологічно чиста, а тут ядучий асфальт, — говорить уманець 46-річний Сергій Пустомитенко.

10 років працює машиністом-асфальтоукладальником. Пустомитенко трудиться на трасі Стрий–Тернопіль–Кіровоград–Знам"янка. Робота починається о п"ятій або шостій ранку, триває до 15.00.

— Зараз температура від асфальту знизу 90 градусів, — продовжує. — А як кладу його, піднімається до 130–140. А ще зверху пече.

Трасу ремонтують із травня. Сергій каже, отримає за роботу близько 3 тис. грн.

Ливарники

57-річний Петро Мартенцов 20 років працює майстром у ливарному цеху Кам"янського машинобудівного заводу. За 7-годинну зміну випиває відро води.

— Треба постійно пить, бо дуже потієш, — пояснює. — Як починав працювати, солоний піт очі роз"їдав. Тече обличчям, за годину одяг весь мокрий. З роками звикаєш. Випив чашку води, за 20 хвилин вона витекла. Знову п"єш.

В електропечі, де плавлять чавун, температура +1300°С. Щоб від іскор не зайнялася одежа, надягають щось суконне.

— У неділю був на рибалці. Надворі під 40 жари. Хлопці поховалися в холодок. А я в картузі і футболці сиджу, сміюся з них. Кажу, вас до печі на деньок-другий. То ви після того на сонці мерзли б.

Цегельники

Температура біля печі, де випікають цеглу +65°С.

— Хлопці ставлять вентилятора і працюють, — каже Анатолій Кавун, 73 роки, директор Кобринівського цегельного заводу. — Днями прийшов новий інвестор, підвищив оплату праці — до 4 гривень 50 копійок за тисячу. Випечуть 20 тисяч, зароблять 90 гривень. Тому на спеку не нарікають. Працюють у спецодязі — кирзових чоботах, бавовняних робах і штанях.

Біля транспортера, що вивантажує цеглу з печі, черкащанин 27-річний Сергій Поліщук у респіраторі і захисних окулярах:

— З печі цегла їде транспортером на кузов автівки. Поряд із гарячими цеглинами їде й червоний пил. Вітром його здуває в мокре від поту обличчя. Ним залипають очі, вуха, ніздрі. Надягаєш окуляри — потіють, нічого не видно. Кожні 5 хвилин протираєш скло. Від того напарник може не встигати приймати цеглу. Трапляється, падає на ноги.

×