22 січня президент України Віктор Янукович нагородив 54-річного Володимира Блінова, сільського голову Санжарихи Смілянського району, медаллю "За працю і звитягу".
Володимир Блінов головує четвертий термін поспіль. У Санжарисі — трохи більш як 500 жителів. Половина — пенсіонери.
Із райцентру до села автобуси ходять чотири рази на день. Виходжу на в'їзді, прямую до центру. Дорога розбита. Хлопчик років 6 у гумових чоботях міряє глибину калюж.
— Центр у нас там, де статуя воєнна стоїть і магазін, — проказує і швидко біжить додому.
Із двору виходить 56-річна Галина Самарська. Через хвіртку видно трактор, вантажівку, комбайн. Запитую чи чула, що голові сільради дали медаль.
— Не чула. Заробив, то хай получає, — каже. — Він робить, але шоб так сильно, то я б не сказала. Асфальт коло свого двору трохи положив, а більше ніде. І газу нема перспективи провести. Усе електрика. У більшинства й опалення електричне. Робота є тільки у фермерів. Шестеро чи восьмеро працюють у господарстві Ружина. Чоловік 10 у Семиноги в "Агроросі".
Усі заклади, окрім фапу, розташовані в центрі. В єдиному магазині продають усе — від солі та хліба до відер, вінків на похорон, фенів і прасок. Школа стоїть над річкою Гнилий Тікич. Одноповерхова, побілена. Тут навчаються 28 учнів. До старого приміщення прибудована спортзала з білої цегли. 15 дітей ходять до дитячого садка.
65-річний Іван Бондаренко повертається з пошти, де платив за електроенергію. Прямує до магазину по оселедці.
— А шо він зробив, цей Блінов? Хоч би коло контори дорогу поклав. Четвертий раз його вибрали, то пенсію буде получать. На газ здавали по 300 гривень. І ні грошей, нічого. — Іван Федорович гасить цигарку і йде в магазин. Звідти виходить чоловік років 26 з 2-літровою пляшкою пива.
— Я не местный, — представляється Антоном. Із дружиною приїхав до тещі зі Сміли. — Пойдём, я вас с мамой познакомлю. Она может расскажет про голову.
Заходимо до хати. Чути запах тушкованої капусти. Дві жінки за столом розкроюють чорну спідницю. На стільці стоїть швейна машинка.
— Всігда поможе документи оформить, — говорить Анна Івченко, 63 роки. — А порядку в селі не буде. Ну який тут порядок? Два фермери і каждий у свою сторону тягне.
— Просто в нас мале село. Нема доходу. Сільська рада бєдна, — приєднується до розмови 50-річна Ніна Гончар. Вона завідує сільським фапом. — Мені шось не віриться, шо то йому дали медаль. Він ніколи не був за "Регіони".
Через греблю йду на вул. Зарічну, де живе сільський голова.
— Прівєт! Ти куда? — перепиняє 52-річний Сергій Бабицький. Від нього смердить перегаром. Із-під шапки видно сиве волосся. — До голови? Він знає, якого я про нього мнєнія. Осьо бач ставок, а я не можу на ньому порибачити, — показує вбік. На дамбі напис: "Ловити заборонено". — Він продав його. Оно в сусідніх селах люди сказали: "Фіг вам!". Значить фіг вам! — переходить на крик. — Але кого ти вибереш? Дєрєвня вимираюча. Крім нього, нема кого й вибрати, — Сергій Володимирович перепрошує, тисне руку і бажає "всіх благ".
На вулиці, де живе Володимир Блінов, є два клапті нового асфальту по 10 м. Решта дороги добре посипана щебенем. Будинок голови з червоної цегли. Він виходить до воріт у калошах. Просить зайти до хати.
Володимир Блінов родом з Ростовської області Росії. У селі живе з 1983 року. Приїхав за направленням із дружиною Ольгою, 52 роки. Вона й досі працює вчителем української мови в Санжариській школі. Там викладає англійську також донька подружжя. Володимир Іванович пропрацював у школі 15 років. Був учителем російської мови та директором.
Чотири рази поспіль за Володимира Блінова голосували не менш як 70% селян.
— Все делаем, чтоб люди решали свои проблемы в сельской раде. Чтоб не ехали в Смелу. Приходят, я записываю, еду в Смелу и 20-30 вопросов решаю. Но есть две большие проблемы, которые я решить не могу, — ремонт центральной дороги и клуба. На дорогу нужно не меньше миллиона, а на клуб — 100-150 тысяч. Я подавал документы в район, область, но и там этого не могут решить. Собрали по 300 гривен на газ. И я сдавал. Мы сделали за те деньги документацию. Но проект захлебнулся.
Прошу показати медаль. Володимир Блінов дістає з полиці з документами бордовий футляр.
— Наградили меня, возможно, за то, что я в районе дольше всех работаю сельским головой. Четыре срока подряд еще никто не был.
— За бідність його нагородили, — приєднується до розмови дружина. — Він найменше в районі зарплати отримує. Оце і за землеміра, і за паспортіста. Їздить у район за свої гроші. Я вчителькою в школі більше отримую.
— Дали медаль, чтоб Блинову не было обидно, что грошима не платят, — сміється Володимир Іванович.
— Я б і дня на такій роботі не робила, — зітхає Ольга Миколаївна. — І зарплати нема, і скандали бувають. Землю якшо й правильно відміряв, то все одно враг. У нас ставки — основна проблема. Але люди не розуміють компетенції. Ті ставки не належать сільській раді вже багато років, а райдержадміністрації. І дорога теж не його.
Кличе обідати. Ставить на стіл борщ зі сметаною, смажені яйця. Наливає півлітрову чашку чаю.
Із села до Сміли по обіді їдуть п'ятеро людей. Старий ЛАЗ за годину дороги глохне чотири рази.
2 
1
Коментарі
6