— Місяців три тому зі мною трапилася цікава історія, — розповідає заступник черкаського міського голови 34-річний Андрій Дзюба. — У мене брали інтерв"ю на телеканалі "Вікка". Я почав говорити українською. Диктор просить, перейдіть на російську. Я починаю, а в мене не виходить, іде суржик і все. Думати я українською почав.
Дзюба понад 30 років спілкувався лише російською. Він народився у Санкт-Петербурзі, а навчався у Дніпропетровську.
Каже, що намагається опанувати українську самостійно. Показує на столі підручник Ткаченка "Українська мова".
— Я підхожу до тої стадії, коли треба наймати репетитора. Усну мову вже опанував. Але писати українською сам навряд чи навчуся, — говорить.
Під час розмови часто дзвонить телефон. Дзюба відповідає, переходячи з української на російську і навпаки.
— Трапляються слова, переклад яких я досі не знаю.
Андрій Дзюба удома розмовляє українською, а дружина російською. 10-місячного сина вчить казати "тато" замість "папа".
— Українською спілкуюся тоді, коли цього вимагає закон, — розповідає Володимир Осипов, 57 років, директор Черкаського обласного театру. — При виконанні службових обов"язків лише держмовою, а в побуті, на телебаченні говорю російською.
Осипов каже, що він не українець. Виріс у Прибалтиці. В школі були класи з латвійською і російською мовами викладання.
— Вивчити українську було нескладно. В театрі п"єси ідуть українською, діловодство ведеться. Це краще любого вчителя.
Осипов спочатку соромився своєї вимови з акцентом. Хотів запросити у театр для акторів педагога, який учив би правильно декламувати українською. Але таких фахівців одиниці.
Удома Осипов із дружиною спілкується російською.
— А донька говорить українською. Вона закінчила Черкаський педуніверситет. Мені здається, що вона і мислить українською.
3 
1
Коментарі
2