У Ребедайлівці на Кам'янщині найбільше в районі користувачів інтернету. Село розташоване на трасі за 5 км від райцентру, має тисячу жителів. Інтернет є в кожному п'ятому дворі.
Найпершим провів собі мережу місцевий учитель фізкультури Василь Діброва, 42 роки. Чотири роки тому за антену, модем і підключення до інтернету за технологією вай-фай кам'янському підприємцю Валентину Голобородьку віддав 500 грн.
— Підключився, бо жінка програмістом у банку робить, — каже. — Як знаєш, наскільки це корисна річ, не можеш без нього й дня. В інтернеті купуємо книжки, одяг, побутову техніку. Нещодавно надивився в магазині фотоапарат "Кенон"за 3200 гривень. Увечері давай шукать такий в інтернеті. Знайшов за 2500, за тиждень уже й купив.
Тепер у селі можна користуватися послугою "Відкритий доступ" від "Укртелекома", підключитися до ЗДжі-інтернету від "Інтертелекому" та за технологією вай-фай від кам'янських провайдерів.
— У нас буває, шо ціла черга до комп'ютера вдома вистроюється — мені треба "Однокласники", чоловікові — новини, а дочка "ВКонтакті" переписується з друзями, — розказує Наталя Бичок, 38 років. Родина має інтернет від "Інтертелекома" з минулого року. Купили модем за 399 грн. Щомісяця платять 99 грн. — Подруги часто приходять в "Однокласниках" посидіть. Буває, до третьої ночі зависаємо на вихідних, як донька з інституту привозить ноутбук.
Відтоді, як удома з'явився інтернет, Наталія на речовий базар у райцентр не їздить.
— До 9 Травня на свято шукала плаття в Кам'янці. В усіх магазинах і на базарі одне й те ж. На одному із сайтів побачила таке, як хотіла, і ціна — 250 гривень. Подзвонила, перепитала, чи дійсно таке, як пишуть. Вони записали всі мої мірки. За тиждень прийшло повідомлення з пошти забрать плаття, — жінка витягує із шафи сіру шифонову сукню. — Одна подруга як побачила, то на другий день прийшла ввечері й замовила дитині босоніжки шкіряні, за 100 гривень. Просила не казати нікому, що через інтернет. Мабуть, соромиться. А мені байдуже, це ж не в секонд-хенді обноски.
35-річна Вікторія Швець через мережу замовляє парфуми й косметику. Її чоловік Василь дивиться прогноз погоди.
— Як збирається на вихідні на рибалку, то цілий тиждень перевіряє прогнози. Каже, що тиск йому треба стабільний, і за вітром слідкує, — розказує Вікторія.
42-річна Людмила Модліцька, учителька початкових класів, за допомогою інтернету готується до уроків.
— Мені, як учителеві, не можна без нього. Бо ж які в сільській школі книжки? Мій чоловік Олександр має мікроавтобус "фіат", то частенько в інтернеті шукає, як справлять.
62-річний Олексій Кулініч розпитує в доньки-студентки новини рибальства.
— Дивився, у неділю на базарі продають для рибалки кукурузку ванільну, ароматизовану. Спитаю, як приїде, хай в інтернеті гляне, шо про неї рибалки кажуть, чи точно така хароша, як хвалить продавець. Може, куплю.
У селі мережа є також у школі та сільраді.
— Інтернет дітям для навчання треба, то батьки й купляють. Учителям без нього не можна, — пояснює сільський голова Леонід Левицький, 54 роки. — А пенсіонерам, трактористам нашо воно. У мене немає. Як треба якийсь закон, то на роботі дівчат попросю найти.
Діти виставили 200 фотографій
Михайло та Марія Гончаруки із села Гродзеве Уманського району спілкуються по скайпу з родичами.
— Боялися до нього і підходить. Помогли діти й онуки. Показували. Спочатку було важко. Але навчилися. Це так само, як із мобільним — каже 68-річний Михайло Прокопович.
Онуки допомогли зареєструватися в соціальних мережах.
— Ми то ними й не пользуємося, — продовжує. — Але любимо глянути на фотографії дітей. Ось нещодавно вернулися з моря, зо 200 фотографій виставили, як там відпочивали.
3 
1
Коментарі