Ексклюзиви
Пʼятниця, 24 січня 2020 17:05

Символ віри

А чому б іноді щиросердо й не похвалитися? Особливо – якщо заслужено. От, наприклад, у мене є одна позитивна риса: я майже завжди намагаюся тримати себе в руках і не дратуватися. Щоправда, цю рису злегка врівноважує інша: не дратуватися мені майже ніколи не вдається.

І що характерно: доки доводиться мати справу з погодою, комахами чи там побутовими приладами, то ще так-сяк: покричу годину-дві, пошарпаюсь, погупаю головою об одвірок, обматюкаю сусіда, заскочу до принагідного бару – і врешті-решт, може, трохи вгамуюсь. Але вже з людьми – просто нема ради. Просто бачу людей – і моментально все сходить нанівець: роки аматорських медитацій, читання буддійських канонів, заучування напам'ять фрагментів із Лао-цзи і Чжуан-цзи. Нічого не допомагає. Особливо – коли бачу релігійних фанатиків або войовничих атеїстів. Що, як на мій смак, по суті, одне й те ж. Недарма з других нерідко робляться перші і навпаки.

Натомість – корова. Зловив себе раптом на усвідомленні, що віра в позитивному значенні цього слова саме з коровою чомусь у мене й асоціюється. Легко запідозрити, що причиною таких асоціацій є сакральний статус нашої великої рогатої годувальниці чи не в усіх давніх культурах. Передусім – звісно, в індійській, де вона символізує матір-землю, слугує втіленням безкорисливої доброти й ототожнюється зі жрецькою варною, внаслідок чого й виник вираз "священна корова", вбивство якої кримінально і кармічно прирівнюється до вбивства брахмана. Крім того, в шумеро-аккадській міфології титул небесної корови мала всемогутня Інанна-Іштар, а давні єгиптяни залишили нам коровоподібні зображення таких богинь, як Бат, Хатхор та Ізіда, причому на останню висувають претензії ще й греки, анахронічно вважаючи її реінкарнацією своєї Іо, з якою любив побикувати Зевс. Що вже казати про германо-скандинавську корову ­Аудумлу, без теплого язика якої на світі взагалі не було б ні богів, ні людей.

Коротше, гарна версія, але мушу її відкинути, бо про всі ці боготваринні чудеса я довідався у відносно дорослому віці, тоді як моє уявлення про зв'язок між вірою і коровою, без сумніву, походить із часів дитинства. Чи не сформувалося воно в такому разі завдяки вертепові? Завдяки, приміром, збереженим бабцею наївним, зате нелукавим зображенням шопки з маленьким Ісусиком у коров'ячих яслах? Це вже, здається, ближче до істини.

Але все ще не вона. Бо справжньою причиною є не бабцині різдвяні картинки, а сама бабця. У сиву давнину, коли телевізор транслював усього два канали й по обох показували Брежнєва, до нас у село на різні свята, як-от храм, первомай або якась родинна урочистість, приїжджали, бувало, малознайомі мені міські гості з малоприємними мені такими ж дітьми. Обламавши кілька гілок на яблуні біля криниці, пострибавши взутими з призьби і потолочивши чорнобривці, малолітні горожани рано чи пізно відкривали для себе хлів за хатою, а в ньому – корову. І починалося: одне плескало від захвату в долоні, друге крутило носом, мовляв, надто воняє, третє боязко запитувало, чи вона – корова – не кусається.

Десь так більшість нинішніх людей реагує й на Бога. І зовсім інакше з Ним і з коровою вміла поводитись моя бабця. Чи вірила вона в єдину, святу, соборну й апостольську Церкву? Мабуть. Чи сподівалася на воскресіння мертвих і життя майбутнього віку? Напевно. Але для мене головне – не це. Не нарікаючи,

не впадаючи ні в анафемний розпач, ні в неофітський екстаз, вона спокійно знала: і Бог, і корова щодня потребують від людини часу й зусиль, догляду й спілкування, вправності й зосередженої послідовності дій, віддячуючи їй молоком, сиром, сметаною і душевним умиротворенням. Бабця знала і жила у згоді зі своїм знанням, проте їй і на думку б не спало переконувати ще когось у тому, що Бог і корова є

Зараз ви читаєте новину «Символ віри». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода