У село Яворів Косівського району, що на Івано-Франківщині, їдуть на екскурсію, щоб побувати на обійсті родини відомих майстрів різьби по дереву Шкрібляків.
Село Яворів —вважають столицею ліжникарства. Місцеві ліжники - екологічно чисті вироби. Народне мистецтво села глибоке за своїми традиціями і джерелами, різноманітне за видами і формами. Тут збереглася історична спадщина, своєрідний народний побут; поетичний та музичний фольклор, звичаї, традиції. Яворів здавна славиться своїми народними умільцями, золоті руки яких творять прекрасні різьблені вироби з дерева, вишивають рушники, виготовляють веселкові барвисті ліжники, розписують писанки.
В "Оседку родини Шкрібляків" гостинно приймає праправнучка Юрія Шкрібляка Олена Дмитрівна зі своїм чоловіком Михайлом Михайловичем Прокоп'юком та дочкою Наталією .
-В цьому році виповнилося б 190 років нашому прапрапрапрадіду Юрію Івановичу Шкрібляку. Там, де ми живемо, в Яворові, на ділянці Максимець 1, є таке місце, яке називається "оселя родини Шкрібляків", ( галявина на 7 га, оточена лісом 9 га )– це своєрідний родинний маєток – там є татова хата – Дмитра Федоровича Шкрібляка – він був заслуженим майстром народної творчості – хата-музей, - розповідає господиня..
У іншій хаті – стоять три ткацькі верстати. Це майстерня гуцульського кутюр'є.
Олена Дмитрівна виготовляє сучасні костюми в народному стилі. Тканими вручну костюмами займається 35 років. Робить на замовлення для художніх колективів, обслуговуючого персоналу готельно-ресторанних комплексів. Багато костюмів пішло закордон. Іх носять модниці Канади, Америки, Німеччини, Англії, Австралії.
Покупці та замовники кажуть, що костюм її живий. Він зроблений руками й душею. Для літніх костюмів використовує льон та конопляні нитки, для осіннє-зимових – шерстяні.
Ткати навчилася від своєї мами. Тепер цим займається уся сім"я- чоловік та дочка.
-Спеціальної освіти я не маю, малювати не вмію. А ось те, що бачу й відчуває моя душа – ото я й викладаю у своїх роботах, - розповідає Шкрібляк.
Майстриня працює над використанням стародавніх гуцульських технік ручного ткання при виготовленні скатерок, рушників, серветок, крайок-поясів, плахт-запасок та виготовленні авторських народних костюмів у сучасному стилі.
Один із найулюбленіших костюмів називається "Шкріблячка". Назвала в честь своєї мами. Він виготовлений у коричнево-пастельних кольорах. Немов дерево, а по ньому йде такий орнамент, схожий на орнамент різьби, які робив її батько. Жінка пригадує, що коли тато сідав за роботу, то мама постійно давала йому поради. Ось так і народжувалося спільне мистецтво. Тому й у костюмі переплелися мамині і батькові узори.
Найкращою, на думку майстрині, була суконка "Горицвіт". Це її перша робота, але відтворити її майстриня не може, бо не звикла повторяти виріб.
Нещодавно офірувала свою авторську роботу місцевому священику о. Василеві. Подібного костюма нема в жодній церкві світу.
Зараз розпочали ткацтво бісером. Технологію розробила дочка. Перший зимовий костюм з бісеру – це піджак і спідниця. Орнамент схожий на ті, що є на гуцульському кептарику. Він різниться від виробів з бісеру Буковини, а тому по вазі не важкий.
Є в яворівської майстрині унікальна ікона Божої матері, ткана бісером, Важить вона 4,5 кілограми. При розмірі 30*60 см.
3 
1
Коментарі