Завершився візит патріарха Кирила в Україну. Він відбувся так, як і всі очікували. Приголомшливих радикальних заяв і дій не було зроблено з будь-якого боку. Цього і не могло бути. Це був презентаційний візит, урочистий. Жодна сторона не сподівалась, що у його рамках можна буде вирішувати конкретні речі.
Жодних нових речей не було сказано. Ті самі меседжі про "Святу Русь", про єдність усіх народів, що йдуть від Володимирового хрещення, об'єднання, єдності церкви тощо. Знов формальні подяки митрополитові Володимиру, що він ще потужно тримає першосвятительський жезл. Ці візити потихеньку перетворюються на поточні, на робочі, попри всю їхню урочистість.
Зараз є чутки про те, що УПЦ, мовляв, відстояла свою самостійність. Якщо так, то має бути якийсь документ. Немає жодних документів, які б це засвідчували. Є нетривка і дуже специфічна ситуація, коли широкі права автономії УПЦ — дуже загально означені і ніяким остаточним еклезіологічним документом не визначені. Є томос, у якому є формулювання про "незалежність в управлінні". І все.
Звісно, що є сили в УПЦ, які б хотіли цей статус формалізувати. Чому цього не робить Москва? Бо вона не хоче і не може цього зробити. Тому не вірю в ці чутки. Адже, якщо є статус офіційної автономії — це дуже високий статус. Він проміжний до автокефалії. Одне діло — автономія Японської Церкви з 30 тисячами вірних або Синайської з одним-єдиним монастирем Святої Катерини. І зовсім інше — автономія Української Церкви, яка має об'єктивно найчисленнішу у світі паству за реальною кількістю вірян. Отримання нею автономії — ще один крок до подальшого усамостійнення. В чому, звісно, не зацікавлена РПЦ. Тож, документу про автономію немає. А статус "незалежна в управлінні" означає незрозуміло-що.
Отже, УПЦ намагається, виходячи з власних можливостей, бодай якось окреслити межі своєї автономії, щоб її не можна було потім відібрати. Якщо немає документу, то нема що скасовувати. Наприклад, якщо патріарх Кирило введе пряме патріарше правління в Україні. Це, звісно, найгірший сценарій, але формально він може сказати — я ж вам залишаю широкі права в управлінні, але я керую. Ніде не прописано, що я не можу вами керувати. Автономія вже цього б не передбачала.
Москва не хоче ніяких подальших кроків. Навіть у рішенні синоду РПЦ висловлено надію, що "всі зміни у Статуті будуть сприяти подальшій єдності УПЦ з Московською патріархією". Ну, то які можуть бути розмови про унезалежнення.
Наближені до Кирила особи — протодиякон Андрій Кураєв, протоієрей Микола Балашов, митрополит Іларіон Алфєєв, Кирило Фролов — усі підняли агітаційну кампанію напередодні візиту. Мовляв, усе це буде скасовано. Це свідомо пропагандистська боротьба.
Виглядає на те, що український єпископат, і проукраїнська його фракція, і проросійська, орієнтовані на Кирила, бо йому нема більше на кого орієнтуватися. І всі до нього апелюють. Це теж феномен. Усі публічні заяви свідчать тільки про намагання кожної з груп зберегти єдність з РПЦ.
Триває дискусія не між автокефалістами і прихильниками збереження статусу УПЦ, а між виразно проросійською групою (Агафангел, Йонафан) та українськими "реалістами" (Драбинко, Митрофан, Павло). Митрополит Софроній взагалі стоїть осторонь — бо він ідеаліст. Іде боротьба за владу. І одна група намагається іншу очорнити перед Москвою.
2 
1
Коментарі
30