Россия опубликовала инструкцию по геноциду

Доказательства зверств и намерения их совершать растут

Росія нещодавно опублікувала інструкцію з геноциду для своєї війни проти України. Російське офіційне прес-агентство "РИА Новости" минулої неділі опублікувало відверту програму повної ліквідації української нації як такої. Вона досі доступна для перегляду, і її вже кілька разів переклали англійською.

Як я казав з початку війни, "денацифікація" в офіційному російському вжитку означає лише знищення української держави та нації. "Нацист", як пояснює інструкція з геноциду, — це просто людина, яка ідентифікує себе як українець. Згідно з тою інструкцією, створення Української держави тридцять років тому було "нацифікацією України". Справді, "будь-яка спроба побудувати таку державу" має бути "нацистським" актом. Українці є "нацистами", бо не визнають "необхідності підтримки Росії". Українці мають страждати за своє переконання, що вони є окремим народом; тільки це страждання може привести до "спокутування провини".

Для тих, хто досі вважає, що путінська Росія виступає проти ультраправих в Україні чи ще десь, програма геноциду є шансом переглянути свої переконання. Російський режим Путіна говорить про "нацистів" не тому, що він виступає проти ультраправих, чого він, безперечно, не робить, а як риторичний засіб для виправдання неспровокованої війни та політики геноциду. Режим Путіна і є ультраправим. Це світовий центр фашизму. Він підтримує фашистів і ультраправих авторитаристів у всьому світі. Зловживаючи значенням таких слів, як "нацист", Путін і його пропагандисти створюють більше риторичного та політичного простору для фашистів у Росії та інших країнах.

Інструкція з геноциду пояснює, що російська політика "денацифікації" не спрямована проти нацистів у звичному сенсі цього слова. Інструкція без вагань стверджує, що немає жодних доказів того, що нацизм, у його загальному розумінні, є важливим в Україні. Ця інструкція оперує в рамках особливого російського визначення слова "нацист": нацист — це українець, який відмовляється визнати себе росіянином. "Нацизм", про який йдеться, "аморфний і амбівалентний"; треба, наприклад, вміти бачити під межею зовнішнього і декодувати спорідненість з українською культурою чи з Європейським Союзом як "нацизм".

Фактична історія справжніх нацистів та їхніх дійсних злочинів у 1930-х і 1940-х роках є таким чином абсолютно нерелевантною та повністю відкидається. Це цілком узгоджується з російською війною в Україні. У Кремлі не проливають сліз через вбивства росіянами тих, хто пережив Голокост, чи через знищення росіянами меморіалів Голокосту, тому що євреї та Голокост не мають нічого спільного з російським визначенням "нацист". Це пояснює, чому Володимира Зеленського, хоча й демократично обраного президента та єврея, родичі якого воювали в Червоній армії та загинули під час Голокосту, можна назвати нацистом. Зеленський – українець, а це і означає "нацист".

За цим абсурдним визначенням, за яким нацисти мають бути українцями, а українці мають бути нацистами, Росія не може бути фашистською, хай що би там не робили росіяни. Це дуже зручно. Якщо "нацист" має значення "українець, який відмовляється бути росіянином", то випливає, що жоден росіянин не може бути нацистом. Оскільки для Кремля бути нацистом не має нічого спільного з фашистською ідеологією, з символами, схожими на свастику, з великою брехнею, мітингами, з риторикою про чистки, з агресивними війнами, з викраденням еліти, з масовими депортаціями та масовими вбивствами мирного населення, то росіяни можуть робити всі ці речі, навіть не запитуючи себе, чи вони самі бува не є на злочинному боці історичних скрижаль. І тому ми бачимо, що росіяни здійснюють фашистську політику в ім'я "денацифікації".

Російська інструкція є одним із найбільш відкрито геноцидних документів, які мені доводилось коли-небудь бачити. Він закликає до ліквідації Української держави та до знищення організацій, які мають будь-які зв'язки з Україною. Він визнає, що "більшість населення" України є "нацистами", мається на увазі українцями. (Це, без сумніву, реакція на український опір; на початку війни передбачалося, що українців є небагато і що їх буде легко знищити. Це було чітко вказано в іншому тексті, опублікованому в "РИА Новости", декларації про перемогу від 26 лютого.) Таких людей, "більшість населення", тобто понад двадцять мільйонів людей, потрібно вбити або відправити на роботу в "трудові табори", щоб очистити свою провину за нелюбов до Росії. А ті, котрі виживуть, підлягають "перевихованню". Дітей виховуватимуть росіянами. А назва "Україна" зникне.

Якби ця інструкція з геноциду з'явилася в інший час і в менш відомому виданні, її могли би не помітити. Але вона була опублікована в серцевині російського медійного ландшафту під час російської війни на знищення, експліцитно легітимізованої заявою глави російської держави про те, що сусідньої нації не існує. Вона була опублікована в день, коли світ дізнався про масове вбивство українців, вчинене росіянами.

Російська інструкція з проведення геноциду була опублікована 3 квітня, через два дні після першого відкриття, що російські військовослужбовці в Україні вбили сотні людей у ​​Бучі, і саме тоді, коли ця історія потрапила до найбільших газет. Різня у Бучі була одним із кількох випадків масових вбивств, які стали відомі після відходу російських військ з Київської області. Це означає, що програма геноциду була свідомо опублікована, навіть коли з'являлися матеріальні докази геноциду. Саме цей момент автор і редакція обрали для оприлюднення програми знищення української нації як такої.

Як історику, що досліджує масові вбивства, мені важко дібрати багато прикладів, коли держави явно рекламують геноцидний характер власних дій саме в той момент, коли ці дії стають загальновідомими. З юридичної точки зору наявність такого тексту (у ширшому контексті подібних заяв і повторюваного заперечення існування України Путіним) значно полегшує висунення звинувачення в геноциді. Юридично геноцид означає як самі дії зі знищення групи повністю або частково, так і їхнє поєднання з певним наміром зробити це. Росія вчинила дію і зізналася в намірі.

Оригінал

Переклала для видання "Збруч" Христина Семанюк