Давайте наконец утвердимося в том, кто мы

Широка українська ідентичність (політична, культурна, етнічна, національна і всяка інша) формується саме навколо мови як джерела унікального, ексклюзивного, виключно нашого культурного ландшафту. Ландшафту, який не викликає сумнівів, не має якогось подвійного прочитання та інтерпретації, який неможливо ні з чим переплутати.

Ландшафту, який робе Україну взагалі легітимним проєктом, таким, за який є смисл боротися, віддавати життя, ресурси, час, сили, здоров'я тощо. Не будь мови та її похідних, то все що про нас можна було би сказати - О! Це ж ті странні южнорусскіє люді з кумедним акцентом. Срань-Кубань-казачок! А до цього, між іншим, усе стрімко йшло уже років з 200 щонайменше - стати врешті Кубанью, якою вона є нині.

Певно ви помітили, що власне українська культура в Україні виробляється тільки українською, принаймні зараз так точно. Російською ж на цю мить не виробляється (хоча спроби траплялися), і це незважаючи на її дійсно широке побутування.

Це не дивно, бо не лише культура але й сама російська мова, як головний її інструмент, втратили свою справжню функціональність в Україні. У 2020 році її існування тут має чисто інертний характер, і у будь-якій площині, за бажання, без неї легко можна обійтися. А без української уже ні, бо вона є очевидно смислоутворюючою.

Багато російськомовних громадян усе це розуміють. Тому хочуть бачити своїх дітей вільно україномовними людьми, а не кубаноїдами, екзотичними папуасами, культур-провінціалами і дєрєвєнщіной. Я й сам колись намагався сидіти однією сракою на двох стільцях, але ж у виборі бути х*ївеньким русскім чи все ж таки за*батим українцем ніякого вибору по суті нема, настільки він очевидний.

Давайте врешті утвердимося в тому хто ми, а вже тоді й попрацюємо над тим які ми. Навпаки не вийде. А мова - це ж і є ми, незалежно від нашого етнічного походження.

Говоріть нею, пишіть нею, думайте нею, лайтеся нею, співайте нею, творіть нею. На цій планеті ніхто крім вас цього не зробе.

Оригінал