Как на империю, Россия имеет мало, как на историческое недоразумение - многовато

Труп в доспехах

Якось днями знайома відкрила мені щемку таємницю зі сфери походження біологічних видів. Зрештою, жодної таємниці й не було: кому треба, той давно знає, що існує серед ссавців особлива родина даманових, які з вигляду нічим не відрізняються від гризунів – капібар і бабаків, але філогенетично найближчі до... слонів. А отже, вчені свого часу простежили й науково довели, що зовнішність у цьому випадку дещо оманлива. Ці милі істоти мали зі слоном спільного предка. Тож у процесі еволюції даман і слон – навіть не покидаючи того ж таки африканського континенту – розійшлись у настільки різні боки, що перший максимально уподібнився до бабака й капібари, а другий пішов своїм неповторним шляхом – відростив довгого хобота, гострі бивні та грубі ноги й максимально розтягнув вуха, вже не кажучи про зріст і вагу.

Звісно, цікаво було би побачити їхнього спільного предка, але тут уже мені, людині, геть далекій від філогенетичної систематики, не допоможе нічого, крім багатої фантазії. Тішить лиш одинока річ: усе це не вигадка і не жарт, а щось перевірене і надійне – науковий факт. Жодних тобі грифонів із драконами і кентаврів зі сфінксами.

Певна річ, зазвичай такі сюжети в середовищі гуманітаріїв, які полюбляють іноді порівнювати чи ототожнювати природні процеси зі світом людей або суспільно-історичними процесами, неодмінно провокують якусь мораль чи породжують метафори.

Майже в усіх, хто лівіший за центр, був спільний предок – первісний марксизм ХІХ століття від засновників "під ключ"

Ось, наприклад, майже в усіх, хто лівіший за центр, був спільний предок – первісний марксизм ХІХ століття від засновників "під ключ". Але різні умови та стани суспільств у ХХ столітті розвели розмаїті варіяції лівої теорії, а відтак і практики, в настільки різні боки, що на сьогоднішній день аж дивно, що полпотівський терор з мільйонами жертв чи північнокорейське концтабірне чучхе та соціялізм шведського чи канадського зразка мають спільного бородатого предка.

Те саме відбувалося з ідеями республіки та монархії, націоналізму, консерватизму й лібералізму: лягаючи на певний ґрунт і маючи до діла з різними соціяльно-економічними та культурними умовами, вони, певна річ, давали різні плоди. Націоналізм німецького зразка виродився (чи еволюціонував?) у нацизм. Колумбійський лібералізм мало нагадував первісну британську версію. Конституційні монархії скандинавських країн не мають нічого спільного з тоталітарною туркменською сатрапією, що нібито формально й монархією не є. Прикладів – до кольору, до вибору.

І давньоримська, і британська, і російська версії імперії, об'єднані одним спільним поняттям, існували по-різному і мали різне призначення в історії

Або ж узяти, приміром, ідею імперії. Хоч про неї сьогодні нібито й не годиться говорити з позитивними конотаціями через поневолення і систематичне й тривале визискування цілих континентів і народів, усе ж і давньоримська, і британська, і російська версії імперії, об'єднані одним спільним поняттям, існували по-різному і мали різне призначення в історії. Римський світ з усім реєстром культурних і політичних цінностей став одним із підмурків новочасної європейської ідеї. Британська імперія, хоч і в нав'язливий спосіб, пропонувала розроблену в надрах високих лондонських кабінетів модель суспільного співіснування та ладу, що мала би бути прийнятною і проґресивною для поневолених нею далеких народів. І вони досі користуються її надбаннями та інституціями – від англійської мови та культури до судової й освітньої системи. Австро-Угорська імперія була настільки ліберальною і поступовою, як на свій час, що не залишила сучасним австрійцям по собі навіть легкого присмаку ностальгії.

Імперії не могли мислити в термінах користі для своїх колоній

Усі імперії з числа великих були добрими та поганими у свій спосіб. Загарбуючи й визискуючи, вони щось пропонували навзаєм, хоч, може, і не мали жодних позитивних життєвих програм для поневолених народів. Зрештою, імперії не могли мислити в термінах користі для своїх колоній – таким був світ. Однак кожна залишила після себе певну амбівалентність: з одного боку – важкий колоніяльний спадок з муками ідентичності та нерозв'язними проблемами, пов'язаними з отриманою свободою і деколонізаційними процесами; з іншого боку – цінності, інституції та політичні моделі.

І от коли розмови заходять про Російську імперію, деякі люди не втримуються від ризикованого ідеологічного прийому, за допомогою якого виправдовують її існування здобутками інших імперських утворень.

Якось у чергових "страстях по Бродскому", які вряди-годи спалахують у східнослов'янському фейсбуку, маючи на меті вкотре обсмоктати відомий вірш нобелівського лавреата "На независимость Украины", де він патетично прощається з українцями, але нікуди, як з'ясувалося згодом, на жаль, не йде (разом зі своєю ідейно-духовною батьківщиною), трапився мені симптоматичний коментар одного еміґраційного російського пана: "А чому імперець в одному ряду зі сволотою? Удільні князівства краще? Улуси? Звідки взялася ідея єдиної Європи й вічного миру? Геґель був ідіотом? А за що ви любите Бродського?"

Російський імперець, а з ним дуже часто й російський інтеліґент опиняються "в одному ряду зі сволотою" саме тому, що від початку плутають "ідею", високі матерії або чужі зразки з практиками терору, людожерства і сміттєзвалищем

Це відомий трюк. Дуже часто російські інтеліґенти вдаються до ризикованих паралелей. Приміром, виправдовуючи Бродського і його імпершовінізм, вони починають виправдовувати ідею імперії взагалі. І ось за допомогою кількох маніпуляцій гнійний наріст на тілі людства і тюрма народів у ненав'язливий спосіб спокійно стає в один рядочок з Древнім Римом, єдиною Європою та "вічним миром". А річ у тому, що російський імперець, а з ним дуже часто й російський інтеліґент (іноді їх просто неможливо розрізнити) опиняються "в одному ряду зі сволотою" саме тому, що від початку плутають "ідею", високі матерії або чужі зразки з практиками терору, людожерства і сміттєзвалищем, а потім їх пристрасно виправдовують, знову переводячи у статус ідеї та високої матерії.

Є в Арнольда Тойнбі цікавий образ – "corpse in armour", тобто "труп в обладунках". Як про типового "трупа в обладунках" він пише про древню Ассирійську імперію, що не трималася ні на чому іншому, крім воєнної сили. А тому розпалася непомітно та стрімко, наче картковий будинок. Настільки стрімко, що народи, які прийшли на ті землі, взагалі не могли вийти з дива. "А що це, взагалі, було?" – чухали потилицю народи. Ассирійська імперія була потужна. Це такий самий факт, як і спільний предок дамана і слона. Вона захоплювала Вавилон, Дамаск, Самарію, Теби, Сузи, Варшаву, Прагу, Берлін, Будапешт, Симеїз, Горлівку, Дружківку… І раптом зникла без жодного сліду. Древня Ассирія тільки задала, сказати б, архетип. В історії було чимало "трупів в обладунках".

Вона захоплювала Вавилон, Дамаск, Самарію, Теби, Сузи, Варшаву, Прагу, Берлін, Будапешт, Симеїз, Горлівку, Дружківку… І раптом зникла без жодного сліду

Коли помислити сьогоднішню путінську імперію в термінах згаданої вище амбівалентності і спробувати знайти в ній щось більше за "трупа в обладунках" у стані напіврозпаду, то високе звання імперії взагалі бачиться незаслуженим і парадоксальним у своїй суті авансом, не виправданим практикою й історичною правдою компліментом. Сьогодні ми маємо справу з геополітичним монстром – постмодерністським сплавом "охранительной" ідеології з елементами російського нацизму і радянського апломбу "права сильного".

Уся її сьогоднішня "імперськість" зводиться до "інтересів Росії" і химерної ідеї "русского мира", яка в собі жодної цінності для світу на сьогоднішній день не несе. Просто тому, що не має. Жоднісінькою амбівалентністю – ні для цілого світу, ні для поневолених народів – сучасна Росія просто не диспонує. Світові не потрібно від Росії нічого, крім газу, нафти й алюмінію.

Сьогоднішня Росія – це нульова цінність, антицінність, доведена до абсурду, порожня міфологічна оболонка, озброєна ядерними боєголовками і пропагандистською машиною на чолі з улюбленою квіткою путінського інформаційного абсурду, телеканалом "Russia Today"

Росія не має ні демократії, ні привабливої економічної моделі розвитку, ні вдалого проекту життя суспільства, ні якоїсь особливої сучасної культури, без якої збідніє світ. Навіть хокей у Росії підупав. Якщо СРСР у 1950-80-ті роки бодай ніс постколоніальним народам світу ідеї соціалізму (які, втім, мало чим їм допомогли), то сьогоднішня Росія – це нульова цінність, антицінність, доведена до абсурду, порожня міфологічна оболонка, озброєна ядерними боєголовками і пропагандистською машиною на чолі з улюбленою квіткою путінського інформаційного абсурду, телеканалом "Russia Today". Нічого корисного, продуктивного і привабливого. Лише право сили, інформаційні війни, пропаганда, постправда, шпигунство, підкуп європейських еліт і тотальна корупція. Як на імперію з особливою місією – замало, як на історичне непорозуміння – забагато…

Отака, з дозволу сказати, філогенетична систематика. Почалося все зі слонів і даманів, а закінчилося "тюрмою народів". От тому природничі сюжети гуманітаріям здебільшого протипоказані.

Публикуется на языке оригинала, с разрешения издания "Збруч"

Если вы заметили ошибку в тексте, выделите ее мышкой и нажмите комбинацию клавиш Alt+A
Комментировать
Поделиться:

Комментарии

2

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі