Кандидаты в президенты превращают себя в товар

Любому нужен ресурс для продвижения

Українці бідкаються, що в українській політиці нема нових облич, за які не соромно голосувати. Я переконаний – десь вони та й є. Наприклад, одне добре товариство: чинний мер їхнього міста, обласного центру України – потенційний президент України, або прем'єр-міністр.

Погоджуюсь з товариством, бо познайомився зі згаданою людиною. На мене чоловік справив найкраще враження. Освічений, фаховий, багато робить для міста, патріот. Та дозволю собі не називати прізвище. Бо потенційних президентів, отже – нових, свіжих політиків у кожному українському місті, великому чи малому, бодай один та є. Але за межами вотчин їхні прізвища, як і зроблені ними добрі справи, з різних причин відомі мало.

Натомість людська психологія налаштована обирати серед широко відомих персоналій. І не лише персоналій. Кандидат на політичну посаду, хоче він того чи ні, продає себе людям. Таким чином, знову – незалежно від власного бажання! – перетворює себе на товар. Звучить грубувато, але виглядає це саме так.

Щоб зрозуміти, чому без широкої відомості складно стати "новим перспективним обличчям", варто нагадати, як діє в Україні процес просування книги та кіно. Де від активності автора, навіть якщо він має не менш активну команду, не залежить нічого. Це, зокрема, відзначив письменник Андрій Курков, згадуючи про феномен Макса Кідрука. "Він перший ввів в Україні платні квитки на свої виступи. Він працює як шоумен. Він нещодавно проїхав 100 міст і містечок в Україні, де організував презентації своїх книжок із мультимедіа, слайдами та музикою. І він став культовою фігурою для молоді, яка любить фантастику. Однак, навіть з усіма цими зусиллями наклади його зараз приблизно сягнули 30 000-40 000 екземплярів", – каже пан Курков у інтерв`ю виданню "Читомо".

З просуванням фільмів – інша проблема. Минулого року лідером українського прокату стала комедія "Скажене весілля". Але про це лідерство знали найперше в соціальних мережах. Потім – читачі спеціалізованих видань, котрих у нас не так уже багато є. Нарешті, стрічку попри очевидний успіх крутили далеко не на всіх екранах України. Їх на всю країну лише 500 з невеличким хвостиком. До телевізійної прем'єри ширший, багатомільйонний потенційний український глядач не знав про існування такої комедії. Хоча команда доклала до просування фільму максимальних зусиль.

Чому так відбувається? Бо автори книжок, їхні видавці, а також – творці нових актуальних українських фільмів мають доволі обмежений ресурс для просування себе. Наприклад, книга. Найперше потрібна книгарня, де б про неї говорили і вона б була. Далі – автор, який користується підтримкою чималої кількості медіа. Якщо автор планує тур Україною з представленням книжки, йому потрібно мінімальне забезпечення: транспорт, бензин, дах над головою переночувати. Коли йдеться про кіно, тут до означеного прожиткового мінімуму додається кінозал. Бажано – із сучасним обладнанням, аби не зіпсувати ефект від перегляду. Якщо не мати такого ресурсу, всі старання збільшити аудиторію та залучити сотні тисяч, а то й мільйони прихильників зазнають поразки, забравши сили й випивши соки.

З новими політиками, яких більшість хоче бачити біля керма країни – те саме. Всякому потрібен ресурс. Не мінімальний, а максимальний. Причому – постійний, придатний для використання без перерви щонайменше років на п'ять. Якщо так буде, далі все піде вже за накатаною схемою. І на ресурс не треба буде колядувати – він виникатиме сам.

Але все ж таки моя мрія – спершу такі ресурси слід вкладати в просування культурних продуктів. Найперше – масових: книг, кіно, музики. Бо лише об'єднані спільними культурними цінностями громадяни підтримають поступ нових політичних діячів.

Перепечатывается на языке оригинала