Ексклюзивы
четверг, 04 марта 2021 17:00
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Снігурі

Хоч ця зима й маленька вдалась, а все в ній умістилося, що для справжньої зими треба. І снігопади, й завірюхи, й ожеледиця, яка робила короткі стежки довгими й трудними. Й морози стояли якраз такі, що коли на вечір розпалюєш у грубці, то на душі в тебе так, що хочеться завести в хаті товстого кота, що й було зроблено. Й відлиги траплялися, і дочка перед од'їздом, на згадку, зліпила мені у дворі сніговика, назвала Толяном, і він довгенько прожив там з півторалітровою пляшкою з-під оболонського пива, що діставала йому до колін.

А ще з цією зимою пов'язана одна пригода, про яку, коли стану зовсім старим, щоб не переплутати, згадуватиму так: це сталось тої зими, коли я бачив отаку-то пригоду.

Отже, як ото вдарили найбільші морози, трапилось мені от що. Там, де я йду ввечері з роботи до метро — місце дуже людне. І ось, метрів за два од тієї людної стежки, бачу — в снігу стоїть парочка. Цілуються. Він — спиною до стежки, розстебнув і розхристав кожуха так, щоб дівчину зі стежки ніхто не бачив. Правда, її голова — чолка, очі — таки виднілася з-за його плеча. Значить, або дівчина вища за кавалера, або просто він угруз у сніг по коліно, а вона ні.

Ну, цілуються — то й нехай, аби не застудились. Пішов я собі далі. А назавтра йду знов тудою ввечері — і знов мороз, і знов ті двоє тісненько стоять. Мабуть, їм саме на тому місці дуже гарно було з першого разу, от і прийшли, щоб усе повторилося. Вражала, як і вчора, якась майже повна непорушність фігур — так, немов ці двоє щасливо сплять в обіймах одне одного, тільки — навстоячки.

Коли я побачив їх і на третій вечір на тому самому місці, й знов бралося на добрий мороз — то було вже чудо.

А оце як сніг розтав — їх там більше нема. Як ото снігурі — тільки звик до них, а їх уже й не стало.

Сейчас вы читаете новость «Снігурі». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

1

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи