Недавно йшов обочиною незаасфальтованої дороги. Повз мене проїхала машина, підняла хмарку куряви, і згадалась одна забута річ, що належить до таємниць, досі мною нерозгаданих. Річ у тім, що курява ґрунтових доріг пахне по-особливому. Цей запах настільки ні на що не схожий, що його неможливо з чимось порівняти.

Ця курява з'являлася на сільських і польових дорогах, коли довго не було дощу. Що таке була ця курява? Просто земля, чорнозем — сухий, тисячами коліс і копит перетертий — так дрібно, що стає легкий, як попіл. Сухий чорнозем зовсім не чорний, а — свого власного кольору, схожого на місячний пил, як нам його описують очевидці. Або ще в ньому щось є від кольору гороб'ячого оперення, де землисто-сірий помірно розведено бурим. А може, це враження лиш від того, що в тій куряві люблять купатися горобці. Їх самих при цьому майже не видно — тільки хмарки світлого пилу над дорогою.

Треба вскочити в ту хмару куряви й наосліп перебігти на той бік дороги

Коли по дорозі їхала машина, курява вставала така, що здавалося, немов машина тікає з-під гірської лавини або тягне за собою здоровенний смерч.

Була така дитяча забава: як тільки машина пройшла, треба вскочити в ту хмару куряви й наосліп перебігти на той бік дороги. Тоді нам показували одну бабу, згорблену до самої землі. І казали, що баба стала такою після того, як її дочка отак само перебігала дорогу і її вбила машина, що йшла позаду, невидима в хмарі куряви.

Ну, а ми все одно бігали.

А вловити, чим пахне ця курява, я досі не зміг. Дивно, що вона пахне зовсім не так, як свіжий чорнозем, це зовсім інший запах, що зовсім не нагадує землю. Неймовірно, але мені здається, що найбільше це схоже на запах озону. Можливо, сюди додається інший спогад — що коли починається дощ і перші краплі падають на дорогу, до запаху озону гостро домішується запах куряви на шляху.

×