Прийшов з того берега один чоловік, якого я дуже шаную, бо він привітний, делікатний і охочий що-небудь помогти, коли треба. І всі йому раді, наш собака — і то щасливо й нетерпляче гавкає, коли той чоловік тільки наближається до наших воріт.
От і на цей раз — зайшов до двору, поздоровкався й каже так обережно й заразом категорично:
— А по-моєму, у вашій газеті завелися аферисти!
— Чого ж так?
— Дайте газету, я покажу.
Знаходимо газету, а там, під рубрикою "Реклама", написано: візьміть останні дві цифри року вашого народження, відніміть од цього числа ще отаке-то число, залишок помножте на сто, і якщо у вас вийде стільки-то — ви виграли. І названа сума виграшу — велика й для Києва, а не тільки для наших економічно скромних місць.
— У мене зійшлось! — похвалився він. — Перещитайте ще й ви.
І в мене зійшлося. Він каже:
— Не може ж буть, щоб отакі гроші давали просто так. От я і думаю: то якісь аферисти.
— А давайте їм подзвонимо. Он же вказаний номер телефону.
За тим номером обізвалися одразу й пояснили, що радіти рано, бо спочатку вони складуть повний список любителів арифметики, дядькових ровесників, далі проведуть між ними конкурс, і аж тоді стане ясно, хто виграв.
— Ага, — каже дядько, — а з ким ви ото балакали?
— Ну, хлопець там якийсь сидить.
— А ви його знаєте?
Це було запитання, од якого можна впасти з коня. Хоча для дядька воно, мабуть, цілком нормальне: він звик жити у світі, де по телефону говорять тільки з тими, кого знають. А як іще?
Господи, якщо ти любиш нас, поможи йому виграти. Він того заслужив.
Комментарии