Ексклюзивы
суббота, 11 июля 2015 09:05
Юрій Стригун
Юрій Стригун
Юрій Стригун

Злидень

Ніколи в житті я не мав такої твердості, як суддя Чернушенко. Коли з його мантії посипалися долари, він, не моргнувши оком, заявив, що відклав гроші на похід до стоматолога. А на 25 тисяч гривень збирався закупити продуктів у магазині.

Згадую березень 1999 року. В польському містечку Полчин-Здруй одягнутий у сутану ксьондз Болеслав складає на столі купки – монети по дві й п'ять злотих. Піднімає голову й запитує, чим ми із Сашком заробляли на хліб в Україні.

– Я вчитель.

– А я – помічник санітарного лікаря.

Болеслав хитає головою.

– Артисти приїхали. А я потребую робітників.

Мовчить хвилинку.

– Будете збивати киркою асфальт у релігійному санаторії "Бетанія". Під асфальтом лежать бетонні плити. Треба їх дістати й повантажити на машину. Згодом докопаєтеся до водогону. Викорчуєте його. ­Мінятиму залізні труби на пластикові. Платитиму 200 доларів на місяць.

Радо погоджуємося. В Україні ми з товаришем заледве заробляли по 30.

Уже йдемо до виходу, коли Болеслав спиняє.

– Нікому не розповідайте про гроші. Коли запитуватимуть, кажіть, що приїхали працювати за харчі.

У перший день роботи в "Бетанії" управляюча Ева, завгосп Метек і навіть стара й беззуба кухарка Цецилія поцікавилися, на яких умовах нас прийняв жадібний ксьондз.

– Я краще в Україну повернуся, ніж скажу, що найнявся робити за ковбасу, – зізнаюся товаришу.

Кілька років тому правоохоронці затримали Ігоря Зварича, суддю Апеляційного господарського суду Львова. У нього знайшли 963 тисячі гривень. У порівнянні зі Зваричем Антон Чернушенко – просто злидень. Уявляю, як йому було соромно перед колегами, що працював за харчі.

Сейчас вы читаете новость «Злидень». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

2

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода