понедельник, 04 июля 2016 16:34
Юрій Стригун
Юрій Стригун
Юрій Стригун

Вища каста

Досі не вірю, що мопеда в мене так ніколи й не було. У сьомому класі я назбирав 60 рублів. Десь у серпні, коли в учителів закінчуються відпускні, мати позичила гроші в мене. А потім помер дід, а ще пізніше я загримів до лікарні в Черкаси.

Почалося все з того, що старшому на чотири роки сусіду Ігореві батьки купили не нову четверту модель "Верховини". Ми розбирали її до найменших деталей, збирали знову й каталися до несхочу. Особливим шиком було проїхати вулицею нагору, біля діда Хроненка. Від нього вискакував величезний собака й намагався вкусити мене за ногу. Я додавав газу. Адреналін зашкалював. Собачі щелепи, що клацали біля ноги, залишалися позаду.

Із мопедом ми з Ігорем почувалися привілейованою кастою. Усі хлопці заздрили нам. І просилися покататися. Коли Ігор вичитував чергового невдаху, я насолоджувався:

— Ти не відчуваєш мопеда. Дивися, як Юрко їздить. Він ніколи не рве. Коли треба — додає газу, коли треба — переключиться на другу швидкість.

А потім Вікторові з іншого кінця вулиці батьки купили новісінький мопед — п'яту модель "Верховини". Він легко обганяв нас і під гору, і на рівній дорозі. Потім сталася ще одна біда — Ігор закохався в Тетяну з паралельного класу й закинув мопед.

Тепер згадую про нього, коли Ігор приїздить до матері. Він живе не в Тальному й уже поміняв кілька автомобілів. Кожен новий — кращий за попередній.

Вітька теж мав машину. Але потім вона зникла, як і все, що він нажив. Місяць тому його прооперували в Умані. Не було ні мопеда, ні машини, щоб дістатися додому. Приїхав автобусом.

Дивуюся, чому при зустрічах ніяковію так, ніби досі заздрю їм. Що б не сталося в житті, це — хлопці вищої касти, пацики на моциках.

Сейчас вы читаете новость «Вища каста». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

1

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода