Лідер об'єднання "Український вибір", кум президента Росії Віктор Медведчук намагається стати посередником між Україною й сепаратистами. Для цього їздить до Донецька й Мінська.

На біду Медведчука Україна не має проблеми вибору. Зробила його понад рік тому. Ображена відмовою Росія відповіла війною.

Зринають у пам'яті аргументи прихильників Митного союзу. Казали, що газ для України буде дешевим. Що зможемо торгувати без мита по всій Росії й сателітам. Що РФ купуватиме нашу сільгосппродукцію й оборонятиме своєю зброєю. Заманювали.

Згадую історію, вичитану в книжці письменника-дисидента Михайла Іванченка. За сталінських часів він – в'язень ГУЛАГу – будував "мертву дорогу" від Чума до Салехарда. Якось Михайло Григорович відчув на собі чийсь погляд. Підловив – Микола Краєв із сусідньої бригади:

– Потолковать надо. Только между нами.

Росіянин кликав тікати з табору. Мовляв, я – тутешній, знаю край. ­Вибредемо в потрібний закут. Підробиш документи й полетиш, куди захочеш.

Стрілися поглядами віч-на-віч. Із щілинок проблискували руді очиці Краєва. Іванченко розгледів там нещирість.

– Ураз пронизує здогад. Краєв хоче нав'ючити мене своїм мішком. Блатарі, втікаючи, вибирають собі витривалого носильника. А коли заблукають, ріжуть "корівку" та й варять по шматочку в казанку, – згадує Михайло Григорович.

Те, про що мовчали уста, виказали очі. Відчув, як у грайливих зіницях виблискувала жорстокість. Звіряча й рішуча.

– Відмовив. Із таким у дорогу не підеш. Нелюд.

Медведчуку з Путіним погано вдаються ролі солодких солов'їв. Виказують щілинки очей – звірячі й рішучі. ­Насправді Україна не мала вибору. Щойно відмовили Путіну, нас почали штрикати ножем. Якби погодилися – зварили і з'їли б по шматочку.

×