Чорний лис

— Що ти знаєш про лисячу хит­рість? Тільки те, що в казках у дитинстві прочитав, — Іван Дмитрович поблажливо дивиться на мене. Ми їдемо в Тальянки. Він — полювати на лисів, я — на витрішки.

За місяць до полювання ветеринари розкидали вакцину проти сказу. Тепер хочуть пересвідчитися, чи дієва. Для цього треба вполювати лиса. Місію поклали на районне товариство мисливців і рибалок.

— У Гордашівці ми загнали лиса в стару покинуту хату, — продовжує. — Всі бачили, як він туди забіг. Згодом зайшли й ми. Перерили все — нема лиса, як крізь землю провалився. Перепитуємо одне одного: "Ти бачив, як він забіг?" Усі бачили, як забігав. Ніхто — як вискакував. Шукаємо далі. Втратили годину — нема. Вийшли надвір, закурили. Повз нас пробіг чорний собака. Хвилин через 20 я здогадався:

— Хлопці, то лис був!

Зайшли до хати, перевірили — точно. З переляку він заскочив у піч і подерся комином догори. Там пересидів облаву. ­Виліз чорний від сажі й втік, вражина.

Задоволений ефектом, Дмитрович закурює цигарку й пускає кільця диму.

За 10 хвилин ми в Тальянках. Десятка півтора мисливців зібралися біля ставка, що між двома горбами перед селом. Іван Дмитрович керує. Кілька йдуть у вершину гнати лисів. Ще кілька стоять по периметру ставка. Основні сили — в низині. Я товчуся біля них, але хлопці гонять.

— Тут холодно. Іди в машині посидь.

З автівки все видно. Мисливці до мене спиною. Мерзнуть, але очей з очеретів не спускають. Мені здається, якби позаду розірвалася бомба, — не оглянулися б.

Раптом боковим зором помічаю, як повз "Ниву" з поля донизу пробігає темно-рудий лис. Здоровий, як кабан. Сміливо біжить просто на мисливців. Ті стоять до нього спиною. Озирається і шмигає в очерет поміж двома хлопцями. Я телефоную на мобільний Івана Дмитровича. Він бере слухавку з другого разу.

А лис уже — поминай як звали.

×