На вихідних у кав'ярні випадково зустріла дівчину, з якою навчалася в одній школі - вона на рік молодша за мене. Зараз їй 20. Сиділа за столиком із пузатим чоловіком бальзаківського віку. Через півгодини, коли дядько пішов, вона попросилася до нашої компанії. Їхали додому з нею разом - живемо в одному районі.

- Не кажи нікому, що бачила мене з тим дідуганом.

- А хто то був?

Світлана довго не наважувалася розповідати. Але, мабуть, другий алкогольний коктейль, який вона замовила, був зайвий.

- Я думаю цноту продати.

- І за скільки?

- За 10 тисяч доларів. Спочатку хотіла за 15, але мужики не ведуться. Вирішила знизити ціну.

- Свєта, у тебе проблеми?

- Та ні, як звичайно. Хочу на курси бухгалтерів піти, а де гроші взяти? А ми ж із Вовкою ще одружитися хочемо.

- Може, позичити?

- А як віддавати буду? Не осилю таку суму. Крім того, ми із Вовою недосвідчені - будемо як дерев'яні у шлюбну ніч лежати. А я хочу, щоб красиво було. Щоб запам'яталося на все життя.

- А Вова знає про твої 10 тисяч?

- Ні. Це - жіночі справи, а не чоловічі. І взагалі, пора вже мені, а то у дівках засиділася.

- То може, перший раз - із Вовою, а не з чужою людиною?

- Ну, ти що! Не можна ж до весілля, то гріх! До речі, моя одногрупниця пообіцяла допомогти. Каже, в її університеті навчаються іноземці, а в них гроші є. Та й жінок українських вони цінять більше, ніж наші чоловіки.

- Свєта, ти вже майже повія!

- Нічого не повія! Просто хочу навчитися тим справам. І піти на курси бухгалтерів.

Через місяць зустрічаю Світлану на зупинці.

- Ну й жадні чоловіки пішли! Продала всього за дві тисячі - американцю.

- Що тепер? На курси бухгалтерів?

- Ні, всі гроші витратила на дублянку. Така гарна! Зі вставками з леопарда.

×