На вихідних у кав'ярні випадково зустріла дівчину, з якою навчалася в одній школі - вона на рік молодша за мене. Зараз їй 20. Сиділа за столиком із пузатим чоловіком бальзаківського віку. Через півгодини, коли дядько пішов, вона попросилася до нашої компанії. Їхали додому з нею разом - живемо в одному районі.
- Не кажи нікому, що бачила мене з тим дідуганом.
- А хто то був?
Світлана довго не наважувалася розповідати. Але, мабуть, другий алкогольний коктейль, який вона замовила, був зайвий.
- Я думаю цноту продати.
- І за скільки?
- За 10 тисяч доларів. Спочатку хотіла за 15, але мужики не ведуться. Вирішила знизити ціну.
- Свєта, у тебе проблеми?
- Та ні, як звичайно. Хочу на курси бухгалтерів піти, а де гроші взяти? А ми ж із Вовкою ще одружитися хочемо.
- Може, позичити?
- А як віддавати буду? Не осилю таку суму. Крім того, ми із Вовою недосвідчені - будемо як дерев'яні у шлюбну ніч лежати. А я хочу, щоб красиво було. Щоб запам'яталося на все життя.
- А Вова знає про твої 10 тисяч?
- Ні. Це - жіночі справи, а не чоловічі. І взагалі, пора вже мені, а то у дівках засиділася.
- То може, перший раз - із Вовою, а не з чужою людиною?
- Ну, ти що! Не можна ж до весілля, то гріх! До речі, моя одногрупниця пообіцяла допомогти. Каже, в її університеті навчаються іноземці, а в них гроші є. Та й жінок українських вони цінять більше, ніж наші чоловіки.
- Свєта, ти вже майже повія!
- Нічого не повія! Просто хочу навчитися тим справам. І піти на курси бухгалтерів.
Через місяць зустрічаю Світлану на зупинці.
- Ну й жадні чоловіки пішли! Продала всього за дві тисячі - американцю.
- Що тепер? На курси бухгалтерів?
- Ні, всі гроші витратила на дублянку. Така гарна! Зі вставками з леопарда.
Коментарі
11