У мене були плани: купити самокат, закохатися, написати роман, народити дитину, скинути 5 кіло до літа, з'їсти цілий "Празький торт", взяти інтерв'ю в Познера, бути лагіднішою з мамою… Але нехороші люди сказали: "Е-е-е ні, дєтка. У нас крутіші плани. А твої – нам до ж..и!"
Я виглянула у вікно. На майданчику граються діти. У кожного з них теж є мрія. Змінити молочні зуби на корінні, навчитися ходити й вимовляти букву "р". У Марійки через два тижні день народження, і вона чекає на цуценя.
Вчора їли морозиво з племінником. Йому 12. Він по секрету зізнався, що ще не цілувався. Він майже закохав у себе ту, з якою хоче цілуватися. Але йому потрібно ще трохи часу.
Мої батьки хочуть побачити Париж. Вже майже назбирали грошей. Навесні планували летіти.
Тамара Петрівна – сусідка поверхом вище – чекає народження правнука в липні й нову нижню щелепу: "10 років мучуся. Улюблений фундук не можу їсти".
Знайомий – у черзі на трансплантацію нирки. Лікар сказав, чекати залишилося недовго: днів 10.
Друг зняв кіно про кохання та самопожертви. Рік над фільмом працював. Залишилися дрібниці, у квітні хотів запросити на закритий показ.
Протягом місяця я поховала бабусю і дідуся. 40 днів ще не минуло. Вони, хоч і старенькими були, але теж мріяли. Про мир. І раділи, що їхні діти й онуки живуть у мирній країні.
А тут люди з автоматами… Кажуть про війну.
Я розумію, у Путіна теж є мрія. Але мрія Тамари Петрівни мені ближча.
1 
1
Коментарі