Ексклюзиви
Неділя, 12 травня 2013 10:00
Таша Карлюка
Таша Карлюка
Таша Карлюка

Танець на похороні

Вона била нас лінійками, залишаючи рівні червоні смуги на дитячих руках. Жбурляла у вік­на наші зошити, попередньо покресливши сторінки з домашніми завданнями червоною пастою. Вона кричала на нас, і її було чутно в магазині через дорогу – наш клас і бакалійну лавку розділяла жвава траса. Вона ненавиділа хлопчиків, ненавиділа дівчаток. Ненавиділа дітей.

Вона носила крислатий капелюх і пальто, що нагадувало військовий кітель. Ми називали її Гітлер у капелюсі.

Звали її так само, як баронесу Тетчер – Маргарита Альфредівна. Напевно, тому весь наш клас ненавидів Маргарет Тетчер – зовні вони були дуже схожі.

8 квітня наш Гітлер померла

На перервах ми ходили по двоє – рівно, як солдатики. Прощаючись зі школою, залишали в'язницю. Під час зустрічей з однокласниками ніколи не згадували тих довгих, страшних років.

8 квітня наш Гітлер померла. Весь клас прийшов на похорон. Ми хотіли хоч раз побачити її сумирною, тихою. Вона лежала в дубовій домовині, склавши руки на грудях, і була схожа на пуделя. Ми – дорослі люди, боялися, що вона встане й почне бити нас лінійкою. Священик говорив на її честь хороші слова, а ми дивилися на свої руки у шрамах і розуміли, яке життя несправедливе.

Десь вдалині заграла пісня ­Satisfaction у виконанні Rolling Stones. Музика ставала все ближчою, доки з-за кущів не вийшов наш однокласник Вова Іванов. На одному плечі він ніс величезний касетний магнітофон. "Життя справедливе" – подумали ми одночасно і мало не пустилися в танок. Нас випередила жінка. Вона підбігла до Вови, схопила магнітофон і жбурнула його в озеро. Потім дістала з кишені лінійку й ударила Іванова. Це була дочка Маргарити Альфредівни. Вона теж працює вчителькою.

Зараз ви читаєте новину «Танець на похороні». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

49

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода