Здорова, кумо. Кажеш, дубаки там у вас? Сибірські морози? А в нас сакура цвіте. Точніше, на моїй вулиці цвіте японська вишня, яка щозими викидає бутони й заливається біло-рожевим цвітом одразу після українського Різдва. Японія — острів, Британія також. Виходить, щось в острівному кліматі сакуру до того цвітіння змушує. А також тут квітнуть цикламени, і тюльпани в парку по дорозі на роботу. Народ ходить у плащах та туфлях, особливо навіжені — в босоніжках.
А я хочу морозу, холодриги, червоних щік, мокрих рукавиць і запотілих окулярів. Хочу ковзати по неприбраних підмерзлих снігових гірках на тротуарах і матюкати Сан Санича Омельченка за неприбраний лід. А потім прийти до тебе і з"їсти миску гарячого томатного борщу. І нудно доводити, що борщ треба варити по-полтавськи, з квасом. А ти казатимеш, щоб я не мотала тобі нерви і жерла, що дають.
Хочу матюкати Омельченка за неприбраний лід
Хто не знає, що добре там, де нас нема? І все одно, як і мільйони людей до мене, я збагнула і прийняла цю істину лише тоді, коли вона відбилася на моїй власній шкурі.
У Києві мені хотілося належати до ширшого, більшого світу: ходити в оперу, літати в Нью-Йорк, їсти устриці в Парижі, читати найновішу літературу мовою оригіналу. А в Лондоні... У Лондоні раптом виявляється, що для щастя людині треба небагато: "Кобзар" Шевченка, вареник з капустою і згадку про сонячні морозні зимові дні. Можна виїхати так далеко, що людська уява не помістить такого масштабу. Але я все більше хочу додому. Де в січні не цвіте спокійна буддійська сакура, а всю країну лихоманить від кризи до кризи. Бо то і є справжня зима.
2 
1
Комментарии