Угода про зону вільної торгівлі з СНД не дає нічого позитивного Україні. Більше того, нас затягують у багатоступеневий лабіринт узгоджень з країнами СНД і Митного Союзу.
Наприклад, якщо один із членів МС буде проти збільшення українського експорту, то нам доведеться поступитися. Адже Договір про створення Митного Союзу має вищу юридичну силу над Договором про вільну торгівлю. Зрештою, таке положення зафіксоване в договорі про створення зони вільної торгівлі в СНД. Іншими словами через це та численні виключення в Санкт-Петербурзі Микола Азаров підписав папірець, який нічого не значить. У тому, що угода по суті є фільчиною грамотою переконаємося найближчим часом.
Однак, давайте з'ясуємо чим керувалися російські й українськи високопосадовці підписуючи цю угоду.
Передовсім, Росії було вигідно здійснити ні до чого її не зобов'язуючий жест „доброї волі". Перед виборами російського парламенту і президента вони продемонструвати своїм виборцям, що процес втягування України в Російську імперію отримав успішний старт.
Росіяни переконалися, що Україна, на відміну від Грузії, з радістю підпише згоду на вступ Росії до СОТ, навіть, не вимагаючи встановлення справедливих цін на газ і тарифів на його транзит в Європу. В черговий раз російська влада продемонструвала світові неспроможність українських лідерів на міжнародній арені.
Здавалося б усе налагоджується. Росія показово погодилася на транзит через свою територію туркменського газу в Україну. Правда, не зараз, і не з січня 2012 року, а тільки через півроку. Однак, побачите, що не пропустять, або „загнуть" такі тарифи на його прокачку, що туркменський газ для України стане дорожчим за російський. У цій тяганині й з'ясовуваннях буде втрачено час для будівництва терміналу з газації зрідженого газу в Одесі.
А для чого ж тоді українським чиновникам було підписувати Угоду про зону вільної торгівлі з СНД. Можливо, вони керувалися логікою Ганни Герман - продемонструвати Європі, що до України залицяється ще й російській „кавалер" і українська влада може „повибрикуватися", як „капризна дівка". Чи може хотіли шантажувати Європу „російським кавалером"?
Проте є фактори, які стримують українську владу від повної інтеграції в Митний Союз, в Євроазійський простір, в союз слов'янських народів.
Передовсім йдеться про страх, що активи олігархів і політичну владу відбере Москва. Не хочуть українські олігархи й "регіонали" ставати „гастарбайтерами" в керівництва Росії. Звичайно, якщо ще залишаться живими в процесі „передачі майна". А емігрувати в цивілізовані країни, без наступного суду над ними, вдасться не всім. Патріотизм української влади як фактор не слід приймати до уваги, бо він відсутній.
З іншого боку, українська влада не хоче інтеграції в Європейський Союз, бо не зможе безкарно грабувати країну. Інший стримуючий фактор – це жадібність. Вони не можуть зупинитися. А ввійшовши в ЄС, треба буде постійно підвищувати життєвий рівень українців до європейських у пенсійному і медичному обслуговуванні, освіті. А ділитися грішми олігархи з найманими працівниками не хочуть. Не хочеться також їм і вільних виборів, прав і свободи людини, справедливого судочинства.
Отож, для нинішньої влади України любий варіант інтеграції неприйнятний. Глухий кут.
Тому в зовнішній політиці вони обрали за найвищий розум політику фліртуючої дівиці. А фліртують і не приєднуватися ні до однієї з груп країн, ні до європейської, ні до євроазійської, щоб виграти побільше часу на розграбування економіки України і її громадян.
5 
1
Комментарии
13