"Жалейте Януковича, лучше не будет. От побачите"

Торік білоруський рубль знецінився відносно долара майже втричі. Жителі Білорусі їздять до Чернігова – купують дешевші, ніж у них, одяг, побутову хімію, сало. Тисячу білоруських рублів прирівнюють до одної гривні – рахувати дуже зручно. Від Чернігова до кордону з Білоруссю 66 кілометрів

Найбільше білорусів біля гуртівень на вул. Щорса. Їхня територія поділена на дрібні крамниці.

До чорного Renault з білоруськими номерами підбігає чоловік років 35. Кишені його куртки відстовбурчені, звідти видно рожеві й зелені купюри.

– Рубли белорусские есть? – запитує водія припаркованої на стоянці автівки. У роті блищить золота коронка.

– Німа, – відповідає той, запихаю­чись бутербродом із ковбасою. ­Обличчя червоне від морозу.

– В прошлом годе мне стыдно было предлагать рубль наш. Совсем не ценился. Все отворачивались, – розказує Вік­тор Антоненко, 47 років. – А сейчас спрашивают. Мы почти с Гомеля, деревня Васильевка. А все потому, что у нас топливо дешевое. У вас солярка, написано, – 9,5 гривен, у нас – 6,3. Сюда можна ввезти полный бак и канистру. Но я дол­лары взял. Вот сына женю, у вас дешевей скупиться.

Прошу пустити погрітися в салон.

– А я вам верю и не верю. Может, вы из органов? – Антоненко виходить із машини, вдивляється в журналістське посвідчення.

Підходить його майбутня ­сваха – Ірина Окуленко, 39 років, чорнява, в штучній плямистій шубі.

– Присматривала у вас краску для волос. У нас 46–47 тысяч (46–47 грн. – "Країна"), у вас – 22–23. Пока больше ничего толкового не видела. ­Туфли у вас никакущие, наша обувь лучше, – каже. – И еда у вас невкусная, колбасы особенно – как бумагу жуешь. У нас еще не научились стоко заменителей засовывать. Наша самая дорогая сыровяленая колбаса 65 тысяч стоит – она же во рту тает, у вас такой и по 100 нет.

Діти Віктора та Ірини – кремезний хлопець і вагітна дівчина в короткій спідничці – запихають у багажник три пакети з обухівським туалетним папером.

– Пока это все покупки, – сміються. – В два раза ваша бумага дешевей.

– Наши многие ездют сюда. Собира­ются вместе в одну машину или автобус, чтобы дешевее было. Раз поехали сами: соседка так кричала, что не взяли ее с собой. А что я? Я тут больше как водитель, – каже Віктор.

Запрошує до авто – грітися.

– Доллар нас подвел, был 3 тысячи, а щас почти 9. У меня 6 миллионов лежали в банке: это было 2 тыщи дол­ларов, а щас меньше одной стало. Обидно. Жена говорит: "Пережили Чернобыль, перестройку и это переживем". Но все равно нормально в Беларуси жить! Зарплату потихоньку добавляют, пенсию. У меня теща полтора миллиона получает (1,5 тис. грн. – "Країна"). Сын работает в Гомеле на "Сельмаше", в прош­лом месяце получил 3,5 миллиона (3,5 тис. грн. – "Країна"). Я – шофер в колхозе, летом зарплата 3 миллиона была. Йость огорода гектар. За него плачу совсем маленький налог. На ваши деньги 20 гривен в год. Кали больше узять, это называется аренда и будет стоить больше.

Просимо дозволу сфотографувати його.

– Не фотографируйте, а то палитику яку пришиют, – відвертається, затуляє обличчя коміром дублянки. – Наш президент, как бы хто шо ни говорил, он за народ болеет. Если бы не йон, Белоруссию растянули бы, она не состоялась бы как государство. До Лукашенки пенсию не платили, говорили: откуда гроши брать? А он пришел и платит, и неплохую. И директор в моем колхозе очень хороший. Я гавару: "Васильич, надо сена корове". – "Иди на поле, возьми скоко нужно". А дочка получила президентский дом – как молодой специалист. Она учитель, муж – учитель, дом дали за 120 миллионов (120 тис. грн. – "Країна"). Все поклеено, покрашено, заходи – живи. Правда, если раньше пили мужики, то зараз и женщины. Одна пила до тех пор, пока газ отключили. У нас, если долг за газ есть, срок маленький дают справиться, а потом отключают. Не смотрят: мороз – не мороз, дети – не дети.

У вікно машини стукає смуглявий молодий чоловік у чорній дублянці. ­Пропонує купити в нього телефон ­Nokia. ­Білорус мотає головою.

– Я за вашего Януковича болел, он лучше Ющенко. Тот тянул вас на Запад, а Западу мы не нужны. Жалейте свого президента, лучше не будет. От побачите.

Центральний ринок розташований на перехресті проспектів Миру й Перемоги. На металевій огорожі вивіска "Парковка для гостей из Белоруссии". На безкоштовній стоянці лише три автівки з білоруськими номерами.

Продавець люстр Ростислав Герасименко, 33 роки, тримає картонний стаканчик із кавою. Він у хутряній шапці, яка закриває вуха, і добротних черевиках.

– Восемь из десяти моих покупателей – белорусы, – каже Ростислав. – Если бы не они, мы бы в кризис пропали. ­Бело­русы тогда весь черниговский бизнес под­держали. Сейчас меньше уже едут: кто работает в России или хорошо дома получает. Дорогие люстры по 1500 гривен берут. У них ассортимента такого нет и дороже стоит. У нас все­таки порт в Одессе, из Китая поставки дешевые.

У продуктових рядах продавці стрибають у валянках: мороз –15 °С. Лотки завалені білоруськими сосисками, маслом, сирами.

Допитуюся у продавчині, яка натягла голубий фартушок на старий пуховик, звідки в неї так багато білоруського товару, якщо через кордон людині дозволено перевозити лише 2 кг.

– Идите, идите, девушка, отсюда, – відвертається й запалює сигарету.

– Видно, у ее хозяина дырка на границе есть, договаривается о больших поставках, – затинаючись, пояснює невисокий хлопець у сірих валянках.

Сергій, 21 рік, чекає біля автобуса на ­матір. Біля нього на снігу картонний ящик із халвою і великий пакет із чаєм.

– Я из Гомеля. У нас бизнес такой: сюда везем колбасу, сосиски, сыр. По 2 килограмма можно в одни руки разной продукции, главное, на сумму не больше 50 евро. Продукты отдаем вашим предпринимателям  на реализацию, а сами покупаем тут конфеты "­Белиссимо", "Нуга" , "Тоффи". У нас они дороже вдвое. Сало ваше летом мешками возили, а сейчас по 5 килограмм токо можно. У него шкурка тоненькая, а об наше ­могут зубы потрескаться. И стоит 30 гривен, а наше 60. Можно приезжать раз в неделю. Я рыпнулся два, так чуть таможня белорусская не выгнала.

Пришлось врать, что на именины надо.

Навпроти податкової інспекції у підвалі секс­шоп "Все для кохання". Його власник Борис Ольчибеков, 43 роки, пускає до невеликої кімнати без вікон. Вітрини з­аставлені вібраторами, на стінах розвішана ажурна білизна.

– Насколько я знаю, в Беларуси есть всего два секс­шопа, – на пальці Бориса блищить обручка. – Конечно, работают интернет­магазины, но людям хочется пощупать, увидеть живьем. У меня каждый четвертый покупатель – белорус. Берут у кого на что есть деньги. Вот позавчера один мужик заходил. Для стимуляции клитора жене взял в подарок вибратор "бабочка".

Найбільший секонд­хенд у місті "Шиворот­навыворот" займає триповерхівку по вул. Щорса.

– Дешевые белорусские вещи выкинешь после двух стирок, – каже 30­-річна Кіра Янович із Гомеля.  Вона несе в примірочну кілька ­вішалок з кофтинами. – А те наши марки, которые шьют одежду хорошо, стоят, как крыло от самолета. Я бываю в секонде часто – покупаю ­новые стоковые вещи, совершенно неношеные и нестираные.

Кіра платить 97 грн за жовтий спортивний светр ірландського виробництва й буряковий із Німеччини.

Коротко стрижена адміністраторка Марія Осипенко, 47 років, веде до стелажів, забитих м'якими іграшками. Пропонує за 7 грн жовтого дракончика.

– Таке враження, що в білорусів нема секонд­хенду, – сміється. – ­Буває, на 1500 гривень набирають для себе одягу.

×