63 тисячі кілометрів за 307 днів проїхав мотоциклом киянин Валерій Кришень
Мрія про навколосвітню подорож з'явилася, коли малим побачив глобус. Був вражений, що Земля – кругла. Подумав: було б круто виїхати з одного боку села, а заїхати в нього – з іншого.
Майже рік збирав документи для поїздки, відкривав візи. Гроші виділила Федерація мотоспорту – 30 тисяч доларів. Допомогли приватні спонсори.
Злетів із дороги й зламав ліву ногу за 150 кілометрів від Астани, столиці Казахстану, під містом Єрейментау. В тамтешній лікарні наклали гіпс. З Астани примчали мої друзі Дамір і Міша, забрали мікроавтобусом мотоцикл, а мене – лікуватися. Через це з маршруту випала Монголія. Я після падіння почав боятися бокового вітру.
Пором на Південну Корею ходить раз на тиждень. Через бюрократію на вокзалі у Владивостоку запізнився на нього. За шість днів, доки чекав наступного рейсу, побував із друзями на риболовлі, наївся морепродуктів до потемніння в очах. Пором пливе 12 годин, вартість квитка на мотоцикл і для пасажира в загальній каюті – 800 доларів.
У Кореї уявлення не мають про корейську моркву. Довго довелося пояснювати місцевим жителям, що це за страва. Копчену ковбасу, яку віз як подарунок, конфіскували на митниці. М'ясо завозити не можна. Мотоциклістам заборонено їздити автобанами, лише – на другорядних дорогах.
У Сеулі за пломбу заплатив 100 доларів, бо не мав страховки. З товаришем побували на рибному ринку. Купили тунця, крабів і ще якоїсь риби. Нам усе це одразу ж приготували. Вразив кіт. Він сидів, прикутий на ланцюжку, серед рибних делікатесів.
Відвідав свого друга Джастіна за 280 кілометрів від Сеула. Він викладає англійську в місцевому вузі. Джастін пригостив власноруч зробленим пивом. У Кореї воно несмачне, тож купують сухі суміші й із них готують напій удома.
Найкращі дороги – у Сполучених Штатах. Не слизькі, гарно розмічені, широкі й освітлені. Їхав переважно другорядними. Недалеко від Сієтла натрапив на кемпінг. Він був закритий, але в туалеті горіло світло, був папір, гаряча вода і працювала витяжка. Переночувати в кемпінгу коштує 20 доларів. Я зупинився неподалік, у наметі, прямо біля затоки Тихого океану.
90 відсотків американців живуть у кредит. Виплачують позики за житло, машину, побутову техніку, меблі, штани і шкарпетки. Зараз у США високо цінують фізичну працю. Добре заробляють люди робітничих професій. Сфера обслуговування розвинена, але надто дорога. Деталь до мотоцикла міг купити за 10 доларів, але щоб її поставили, платив у майстерні 200.
Детройт нагадав Чорнобиль. Після того як збанкрутували найбільші автовиробники – Ford, General Motors, населення почало масово виїжджати в пошуках роботи. Ціни на нерухомість і землю дуже впали. Квартиру розміром із нашу трикімнатну можна придбати за 20 тисяч доларів.
Голлівуд – це наш Хрещатик у вихідний день. Маса народу, купа злидарів і роздавальників рекламних листівок.
Була домовленість зустрітися з Арнольдом Шварценеґґером. Але я затримався в дорозі на 10 днів. Резиденція губернатора Каліфорнії в Сакраменто дуже нагадує Білий дім. До неї веде широка дорога, обабіч – височезні пальми. Над кабінетом великими золотими літерами написано "Арнольд Шварценеґґер. Губернатор". У фойє стоїть гігантська фігура ведмедя.
У Флориді – все платне й дуже дороге. Заїхав у парк Key West. Вечоріло. Натрапив на кемпінг. Усе відчинене, але на реєстрації нікого немає. На ціннику вказана вартість – 5 доларів. Я знайшов вільне місце на березі океану. Поставив намет, приготував вечерю, послухав океан – і спати. Вранці підходить парк-рейнджер. Каже, що маю заплатити за ночівлю 93 долари. Пояснює, що я ночував у дорогому місці, а 5 доларів – це плата тільки за відвідини парку. Я їй розказую, що мандрівник з України й можу заплатити тільки 5 і подарувати наклейки. Так і зробили.
У Мексиці після США почувався, як удома. Люди – щирі й відкриті. Ідіотів на розбитих дорогах вистачає, як і в нас. Патрулі зупиняють без причини і просять грошей. Побував у селищі, де живуть 30–35 людей. Я був перший білий, який туди прибився. Спілкувався через хлопчика – він у школі вивчає англійську. Інтернету в них немає, але в декого є телевізори. Усі ходять у світлому вбранні.
У Гондурасі – страшенна бюрократія. Їхав із Гватемали, простояв на кордоні цілий день. Комп'ютерів немає, усе заповнюють вручну. А ще в них принцип: якщо білий – маєш платити.
У Києві на Хрещатику наркотики купити простіше, ніж у Колумбії. Країна стала жертвою мас-медіа: усі вважають, що там наркобарони скрізь, тотальна мафія. Але поліція суворо стежить за тим, щоб цю заразу не продавали. Є, звісно, плантації з опіумним маком та марихуаною, але вони є в будь-якій країні.
Потрапив на щорічний фестиваль м'яса в аргентинському містечку Тернеро. Фермери привозять найкращі сорти, смажать на грилі. Свято триває три дні. Всі ситі, хмільні й веселі.
У Латинській Америці в будь-якому готелі за 1 долар можна прийняти душ. За стільки ж – випрати одяг.
Рівень життя найвищий у Європі. З латиноамериканських країн вирізняється Чилі: динамічна економіка, якісна освіта, гідний рівень життя.
В Аргентині всі чоловіки цілуються при зустрічі та прощаючись. Іноземців не цілують – розуміють, що не той менталітет.
7 
1
Комментарии