вторник, 03 апреля 2012 17:04

"Ще перед сповіддю мушу сказати, бо потім грішити не можна: ти – дебіл"

 

Перед Великоднем у Львівських церквах люди стоять у чергах до сповіді. Деякі тягнуться з храму аж на подвір'я. Дехто займає чергу й іде чекати надвір на лаву

– А ти чо аж до Львова приїхала сповідатися? В селі не хочеш? – каже старша жінка в чорній хустці до молодшої в синій шалі.

– Та ви шо? У кого там ся є сповідати? Він тебе навіть не вислухає. Раз, раз і слідуючий. Но дивиться, шо на тацю поклали.

– Та то скрізь таке. Де нині є ксьондз?

– Щороку збирає й збирає на "ремонт храму". Я кажу, та шо там вже є ремонтувати? Церква в килимах, у вишиттю. Опалення давно є. Море ­квітів. Ну, хіба вже на золоті ворота до церкви збирає, чи що? За той час він собі ремонтик удома зробив, ­паркан такий відмурував, ніби до нього хтось полізе. А зараз говорять, квартири ­дітям у Львові покупив.

– Та я свому внуку кажу, або най в міліцію йде після школи, або на ксьондза. То не пропаде.

– Розкажеш священику, як ти мами не слухаєш? – говорить молодий батько до сина років 10.

– Ліпше ти розкажи, як ти її не слухаєш, – відмахується малий.

– Шо я не слухаю?

– А розкажеш, як мама тебе щонеділі просить-­просить у підвал сходити, а потім мусить сама іти.

– Ну то я футбол того тижня дивився.

– А минулої неділі з дядею Сергієм 4 години на скайпі сидів.

– Слухай, не нервуй мене перед ­самою сповіддю.

– А ше я розкажу, як ти мене за пивом посилаєш, а я не хочу йти. То гріх не слухатися тата?

– Слухай, ти шо не розумієш? Я в черзі до сповіді. Не можу говорити, – нервово стиха каже чоловік у слухавку.

Той знову дзвонить.

– Нє, ну я тобі то ше перед сповіддю мушу сказати, бо потім грішити не можна: ти – дебіл, – вимикає телефон.

Дві жінки, на вигляд років 50, ­сідають на лаву біля церкви.

– Мій Володя дома не буває. То в Польщі, то у Львові шось крутиться. Усе те бабло, як він каже, заробляє. Та я йому кажу, досить уже, женися. А він: доки квартири не куплю – не женюся. Шо мені, з вами до пенсії жити?

– А я своїх синів у 22 роки вже в добрі руки повіддавала. Один на дочці священика женився. В іншої невістки мама в Італії все життя. То я собі тепер маю чистий спокій. ­Поживу для себе.

– Ти будеш то священику говорити? – питає простоволоса дівчина іншу, в прозорій білій шалі.

– Шо я приймаю ті таблетки? Та де. Він буде мораль читати. Ще мене не запричащає. Як я маю то йому пояснити, шо ми ще з Віталіком дітей не хочемо.

– Ну, він скаже, шо є природне планування. А контрацептиви – гріх.

– У нас в університеті всі викладачі й співробітники на тому "плануванні". То кожна друга сім'я багатодітна, так допланувалися.

– А я не знаю, чи мені казати, шо я з хлопцем без шлюбу живу. Говорять, він таких не сповідає. Моя сестра з Ігорем нешлюбна, то до сповіді не ходить. Але дітей похрестили.

– Та я взагалі перший раз у Львові до сповіді прийшла за чотири роки. Весь час до себе в село їздила.

– А чо?

– Ше на другому курсі Танька завела мене у львівську церкву. Каже, тут священик тебе не знає, можеш усе розказати. А він мене, чуєш, питає, чи я грішне тіло до рота брала. Я тоді так плакала, як вийшла з церкви, більше тут не ходила. Та я ж іще мала була, де дитину таке питати? Свиня.

– Та бо сам, певно, гарну дівчину ­побачив, слюні розпустив, ­фантазію включив. Ти би послала його й ­пішла до іншої церкви.

– Нині я би так і зробила. А тоді в шоці була.

– А мою бабку шо питав! – хихотить. – Чи вона собі того не робить… То вона йому ноги цілувала зі слізьми, хрестилася, шо вона такого в житті не робила. І шо дід щой­но півроку, як умер, і шо їй нема в тому потреби.

– Фу, – кривиться друга. – Не смійся, бо нас зараз виженуть.

– Я своїй старій чергу зайняв, – каже сивий чоловік до іншого, в руках тримає шапку. – Я до ­сповіді не йду. Бо то нема перед ким ся ­сповідати, хіба перед самим ­Богом. Ті ксьондзи таке витворяють, – ­махає рукою. – А стара каже, чує гріх перед Януковичем. Бо все плювала на його фотографію, як де в газеті бачила. А тепер їй хтось навісив на вуха, шо то гріх. Бо всяка влада від Бога. А той ще й тисячу якусь обіцяє дати з книжки. То вона каже, піде покається.

– Ой, не знаю, яка та Паска буде, – відповідає співрозмовник. – Не знаєш, шо на ту пенсію купити. Дочка напозичала грошей, ремонт робить. Нашо то їй ся здало? Залізе в борги, а потім: тату, дай пенсію.

– Та так не кажіть, вона у вас господиня. А з цінами таки дуже зле. Іду до магазину й думаю: як куплю ліпшого масла, то вже на цукор не буде. То, може, без цукру обійдуся ще тиждень? Або купити риби чи краще ковбаси вареної? А як куплю молока, то вже на зелені економлю. На Паску до дочки в гості піду, то, може, якого м'яса вже там поїм.

Сейчас вы читаете новость «"Ще перед сповіддю мушу сказати, бо потім грішити не можна: ти – дебіл"». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

28

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосов: 1
Голосование Как вы обустраиваете быт в условиях отключения электроэнергии
  • Приобрели дополнительное оборудование для жилья для энергонезависимости
  • Подбираем оборудование и готовимся к покупке
  • Нет средств на такое, эти приборы слишком дорогие
  • Есть фонари и павербанки для зарядки гаджетов, нас это устраивает
  • Уверены, что неудобства временные и вскоре правительство решит проблему нехватки электроэнергии.
  • Наше жилище со светом, потому что мы на одной линии с объектом критической инфраструктуры
  • Ваш вариант
Просмотреть