56-річний Микола Старинець шість разів зимував на антарктичній станції "Академік Вернадський". Працював механіком. Одружений, має двох синів і двох онучок
У школі наш учитель географії з такою любов'ю розказував про Антарктиду, що я загорівся. Мріяв потрапити туди, зачитувався книжками про полярників. Але став військовим, служив на Крайній Півночі.
Як тільки оголосили першу українську експедицію, одразу написав заявку. Відмовили, бо треба було приймати станцію у британців, а моя англійська на рівні восьмого класу. Сказали: "Підтягнеш мову - візьмемо наступного року".
Під час відбору є два основні критерії: професійність і здоров'я. Маєш бути здоровий як космонавт, аби пройти медкомісію. Ще щоб не судимий був.
З Одеси до Антарктиди морем добиратися 56 діб.
Айсберги й льодовики такі ж, які я бачив на Шпіцбергені. Єдина різниця - в Арктиці було волого, а тут повітря сухе.
Головний захист від холоду - термобілизна. Поверх неї одягаємо комбінезон, спеціальну куртку, рукавиці. На обличчя - маску й окуляри. В Антарктиді ультрафіолет у 30 разів сильніший, ніж у Києві. Спікається шкіра, є ризик осліпнути. А ще палючий вітер. 15 градусів морозу і вітер 15 метрів на секунду - обморожуєшся в момент. Причому, сам не відчуваєш. Заходиш у кімнату, хлопці глянуть на тебе і в крик: "Розтирай! Швидко!"
Із травня по вересень найхолодніше. Неприємні місяці, в південній півкулі це зима. По-перше, темно - полярна ніч. Сонячний день усього 2 години. Та який там день! Сонця не видно, сіро. Що з ліхтариком ходиш, що без нього - однаково. За ці 2 години треба вкластися й виконати всю роботу.
Коли йдеш на об'єкт, обов'язково береш ліхтарик. У хуртовину можна виходити тільки ідвох
Коли йдеш на об'єкт, обов'язково береш ліхтарик. У хуртовину можна виходити тільки вдвох. Сувора звітність. Записати на дошці про свій вихід зі станції - обов'язок кожного. Якщо вийшов і потрапив у якусь халепу, начальник не прийме рішення посилати другу людину. Є ризик і другого втратити.
Записуєш точку призначення, час виходу й орієнтовний час повернення. Якщо запізнюєшся на півгодини, мусиш вийти на зв'язок і попередити. Хоча на станції нас 13 чоловік, ми і так знаємо, хто куди пішов.
Розпорядку дня немає. І загального підйому вранці теж. Бо хтось із чергування повернувся, хтось відпочиває після зміни. На обід черговий кличе кожного персонально: "Кидай усе, іди їсти". Коли пообідали, начальник проводить планірку. Теж саме ввечері.
Умови проживання ідеальні: тепло, затишно, красивий ремонт, гаряча вода, душ. Краще, ніж у київській квартирі. Ніякий жек воду не відключить.
Усі полярники схиблені на чистоті. Прибиральниць же в Антарктиду не повезеш. Самі прибираємо, отже намагаємося не смітити. По станції ходимо в капцях.
Продукти видають, як підводникам. Всього вистачає з лишком: м'ясо, овочі, риба, фрукти. Кожну добу треба з'їдати по яблуку і випивати 50 грамів червоного вина. Якщо з кухарем пощастило - зимівля вдалася. В одній з експедицій кожного дня готував щось нове, за рік ні разу не повторився.
М'ясо закуповуємо в Аргентині - дешевше. Картоплю теж там - українську везти не можна. Якось купили картоплю в Одесі. А коли припливли в південну півкулю, вона вся проросла - там же березень на дворі. Довелося викинути.
Маємо бар. Що п'ятниці начальник ставить кожному по баночці пива. У суботу - святкова вечеря. За стіл сідаємо в костюмах із краватками. Тоді вважають, що минув черговий тиждень.
У кожній кімнаті по телевізору. Жодне телебачення туди не дістає, тому дивимося відео. Є бібліотека, правда, книжок малувато. Я їх усі перечитав не по одному разу. Більшість - про полярників, про експедиції. Особливо люблю "72 градуси нижче нуля" Володимира Саніна.
Іноді бувають туристи. Переважно влітку - у грудні, січні й лютому. Тоді льодова обстановка дозволяє, і кораблі можуть підійти до нашого острова. Якщо ж океан узявся кригою, корабель не підпливе. Туристи - переважно французи, італійці, американці. Задоволення це не з дешевих - поїздка з України коштує 25 тисяч доларів. Іноземці часто кажуть: "У вас тут така чистота і порядок. Чого ж в Україні безлад?" Відповідаємо: "Нічого, скоро буде так само, як і тут". Дипломатія.
Найскладніше, коли три місяці безперестанку хуртовина. Сніг не падає, а летить паралельно землі. При цьому нічого не можна зробити - виходити зі станції заборонено. Бачиш, як вітер зриває з дизельної дах, і відчуваєш свою безпорадність.
Інша екстремальна подія - землетрус. Тоді з Індійського океану на нас несуться метрові хвилі. А станція лише на 5 метрів над рівнем моря. Перебираємося в аварійний будиночок: там міцні стіни, ліжка, біотуалет, генератор і запас продовольства на півроку.
Російські полярники кажуть: "Не буває зимівлі, щоб полярники не побилися". Не знаю. У нас до бійки ніколи не доходило. Важко стає на третій місяць. Психологічно важко. Живеш у вузькому колективі, у замкненому просторі, і це починає дратувати. Навіть дрібниці: пройшов хтось по коридору, шарпає ногами, а тебе це ну просто виводить. Зриваєшся: "Та піднімай ти ноги!" Це перший тривожний дзвіночок.
Щоб розрядити атмосферу, влаштовуємо конкурси: біатлон, лижні перегони, стріляємо по банках. І обов'язково треба скупатися в антарктичних водах. Тільки тоді ти - полярник.
Професійна хвороба на станції - це гіподинамія. Щороку проводимо чемпіонат із футболу, щоб не засиджуватися. Останній раз зіграли 90 матчів. Важко, звичайно, на морозі бігати - повітря аж ріже легені. Тому, перед кожним матчем нас оглядає лікар, встановлює тривалість таймів. У будь-якому випадку більш як 30 хвилин грати не можна. На станції є хороший спортзал: тягаємо гирі, велотренажер крутимо, бігаємо. З експедиції хлопці поверталися справжніми культуристами.
Наш начальник любив на лижах кататися і проклав стандартну лижню. Вирішили пожартувати: у одному місці поклали рацію, а самі засіли з біноклями на станції. Він проїжджає, і наче нізвідки чує голос: "Валера, иди домой!" Перший раз, другий. Зізнавався, був подумав, що вже з головою у нього не все в порядку.
Часто люди стиль міняють. Хтось бороду відпускає і не стриже її до кінця експедиції. Інший виголює козацький оселедець. Третій - ірокез собі вистриже. Приводять себе в порядок перед приїздом туристів.
А один зимівник любив співати. Ох, як він нам спати заважав! Працює по ночах, і час від часу заходить у бар поспівати. Казали йому:"Заткнися!" А він хоч би що. Так ми викопали снігову яму біля його об'єкта, замаскували, і він як гепнеться туди. Довго сміялися.
Жінок беруть рідко. Найбільше їх було у другій експедиції - троє науковців, одна кухар
Британці тримали на станції собак - використовували як їздових. Ціла псарня була, вони роздерли половину пінгвінів на острові. Решта перебралася на сусідні острови. Але в 1990-х англійці пішли, собак прибрали. І кілька років тому пінгвіни почала повертатися. Їх колонія розмістилася прямо під нашою антеною. Спершу було чотири сім'ї, через рік - вісім, зараз уже 200 сімей. Пінгвіни дуже допитливі: підходять, роздивляються, що ти робиш, на станцію заглядають. Проблемою є послід. Коли вітер дме від них, закриваємо всі вікна. Це нестерпний запах курятника.
Що в Антарктиді гола пустеля - неправда. Навколо неймовірно багатий тваринний світ: пінгвіни, поморники, кити, тюлені, морські котики. Якось плавали на човні й зустріли трьох китів. У житті не думав, що вдасться погладити кита.
Жінок беруть рідко. Найбільше їх було у другій експедиції - троє науковців, одна кухар. Є жіночий туалет, окремі душові, засоби гігієни. До них ніхто не пристає. Це наказ керівництва. Був тільки один виняток, коли прямо на станції сім'я склалася. Одразу після повернення розписались.
На запитання: "Чи ти одружений?" на станції відповідають: "Тепер не знаю". Зв'язатися з сім'єю можна в будь-який момент через супутник. Одразу розпитуєш: "Що твориться? Які новини? Що у Верховній Раді?" Цікаво все.
Якось нас проводжала Тимошенко. Пообіцяла: "Коли повернетеся, то побачите іншу країну". Повернулись, побачили. Не знаю як щодо країни, але прем'єр уже був інший.
Голосували на станції. Наша дільниця першою результати дала Україні. Нас же всього 13 чоловік.
Про політику і про жінок ні слова - таке правило. Адже полярники і зі Львова, і з Донецька. Віросповідання у кожного своє. Так що їм, сваритися всю зимівлю?
Нас завжди вітають із державними святами. Кожного персонально з днем народження поздоровляють.
Коли по завершенню експедиції потрапляєш в Аргентину, довго не можеш звикнути. По-перше, одразу кожним вдихом відчуваєш брудне повітря. Натовп людей, машини, зайві звуки - все це дратує і гнітить. Але найбільше виводить, коли бачиш сміття. На станції ж ідеальна чистота була. За півроку звикаєш.
Станція "Академік Вернадський" передана Україні 1996 року Англійським антарктичним товариством. Розташована на острові Галіндез за 7 км від західного узбережжя Антарктичного півострова.
За цей час українські біологи вивчили коливання популяції криля, знайшли нові фітовіруси й мікроорганізми. Геологи виявили кілька нафтогазових родовищ поблизу Антарктиди. Метеорологи розробили метод довгострокового прогнозу погоди для Антарктичного півострова. Дослідили низку причин глобального потепління.
Зараз на станції перебуває 15-та антарктична експедиція з України.
2 
1
Комментарии