Виробництво цукерок у СРСР було централізоване. Це означало, що солодощі однієї назви могли випускати кондитерські фабрики від Владивостока до Ашхабада. Якість, звісно, була різна. Та, для виробництва деяких цукерок потрібна своя технологія. А існувала вона не на всіх заводах. Так, наприклад, у Вінниці випускали "вафельні"цукерки, а в моєму рідному Рівному - із коньяком.
Від будинку, де я виріс, було 100 метрів до пивзаводу в один бік і 200 до кондитерської фабрики - в протилежний. Тому впродовж дня пахло залежно від напрямку вітру і технологічних процесів. Зранку зазвичай - пивним суслом, під вечір - карамеллю.
Цукерки зі вмістом алкоголю спочатку випускали двох назв. "Столичні" - у бордових фантиках із зображенням московського університету та "Мідний вершник" - із пам'ятником Петру І на темно-синьому тлі. Коштували вони дорожче за "Білочку" - по 5,50 за кіло. Цукерку слід було або ковтати одразу всю, або відкусити верх і випити "коньяк", а потім закусити рештою. Уперше я спробував такі у третьому класі - солодка рідина в цукровій оболонці справді мала коньячний присмак. Але коньяку там було, гадаю, грам-півтора. На 100 грамів слід було з'їсти штук 60 цукерок - якраз кілограм.
Згодом з'явилися цукерки з лікером із "місцевою" назвою - "Ровенська лікерна". На зеленій етикетці із "крильцями" напис був українською мовою. Вони коштували дешевше - 4,80 - і розкуштувати всередині лікер можна було лише за солодкістю - алкогольний градус не відчувався зовсім.
2 
1
Комментарии