Школярка, колишній студент, безробітна й пенсіонери розказують про життя у Сніжному
72-річний Леонід Рибак штовхає велосипед центральною вул. Леніна. До багажника прив'язаний мішок із вугіллям. Узутий у різні черевики, в лівій руці шапка зі штучного хутра, пальто розхристане, під ним - тільник.
- Це місто зеківське, - Леонід Андрійович мне шапку. - Тут кожен третій сидів. Усі люки каналізаційні покрали, усі порожні будинки на цеглини розібрали, клуби зруйнували. На кожному кроці реклама: "Пейте пиво". А чого не пити молоко? Тому молодь і бухає.
Леонід Рибак перебрався до Сніжного із села на Кіровоградщині 1954 року.
- Приїхав на заробітки. Коли Сталін помер, нам, селянам, дозволили кидати колгоспи. Робив на різних копальнях, був 10 год спасатєлєм. 1989-го вовремя звільнився. Тоді моїх товаришів погнали в Горлівку на шахту "Александр-Запад", а про те, що там була хімічна аварія, не сказали. Із секретного хімзаводу в шахтні виробки просочилася отрута, защитні срєдства проти неї не діяли. Спасатєлі нанюхалися, а шахтарів, які отруїлися, достать так і не змогли.
Леонід Андрійович має сина й дочку, дружина померла рік тому. Дочці щомісяця посилає для двох онук 1 тис. грн із шахтарської пенсії - 2,5 тис. грн.
66-річна Лідія Малишева в пальті, на якому не вистачає ґудзиків. Вона виходить із хвіртки свого двору в селищі Шахта №8. Низький будинок потріскав.
- Туалет провалився, пішов під землю, за ним душовая повзе, - розказує, поправляючи пухнасту хустку. - Із-за цих клятих дірок скоро не стане нашої Шахти восімь. Мій чоловік покійний на "Дев'ятці" (закрита шахта. - " Країна") робив, а я на "Ударнику" отишачіла 10 год, хоча за спеціальністю закройщиця. Нам, пенсіонерам, шахта вуголь обязана возити безкоштовно, а от не возить. Мерзли всю цю зиму.
Її невістка померла, сина зарізав п'яний сусід. Лідія Федорівна живе з онуками 18-річним Олександром та 26-річним Сергієм. Старший працює в копанці.
На кожному кроці реклама: "Пейте пиво". А чого не пити молоко?
- Кудись у Кіровське ганяє автобусом на дірку. Хазяїн їх возить. Подробностєй Сєрьожа не каже, боїться й говорити, хто там хазяїн. Коли, бува, сумку вугля привезе з роботи, а коли й нічого. Воно, конєшно, погано, що люди роють дірки. Але як можна було копати вуголь у себе на городі, тоді краще жилося. І робота під боком, і в хаті тепло. А саме краще було в Сніжному в совєтські часи - тоді ніхто й додуматься не міг лізти в ті дірки.
У Лідії Федорівни пенсія 1400 грн. Меншому онукові за батька платять 1000 грн. Скільки отримує старший, Малишева не знає.
На правій руці у 40-річної Діни Гольцової бракує пальця. У неї уроджений параліч, має обмеження руху. Одержує пенсію з інвалідності 820 грн. Живе сама з собакою породи російський тер'єр. Розводить цуценят. 15-річний син перебрався до батька.
- Бывший мой по шабашкам зарабатывает неплохо, вот Борис и перешел к отцу. Материально там лучше. Но отношения у нас дружеские, - розмовляємо в однокімнатній квартирі Діни Гольцової в центрі міста. Господиня ховає праву руку, лівою торкається білої пачки тонких сигарет на столі. - Я по специальности детский психолог, закончила в Славянске педунивер, 10 лет в садике отработала, а теперь педагоги не нужны. В Снежном всё больше на рынке стоят мои коллеги. Много закрылось садиков, а открывать не планируют, хотя работающие переполнены. Чтобы устроить ребенка в сад, надо взятку дать - 500 гривен. Занимаюсь собачьими стрижками, сама выучилась на грумера (фахівець, який дбає про зовнішній вигляд і гігієну тварин. - "Країна"). Чтобы свою собаку прокормить, бросаюсь на любую работу. Устроилась на угольную промплощадку заборщицей проб угля. Работа состоит в том, чтобы дробить уголь и проверять на зольность, а для этого надо таскать тяжелое оборудование. Площадка работает легально, на нее свозят уголь с дырок, которые вроде легализованы. Но на работу берут, в основном, без трудовой. Мне обещали 1300 гривен - сутки работаешь, двое дома. Неофициально туда всех берут - плевать, что ты женщина, плевать, что инвалид. Три дня продержалась, не выдержала больше. И ни копейки за эти три дня не выплатили. В июне "развяжу" свою девочку и буду жить с продажи щенков.
21-річний Дмитро Гаврилов і на два роки старший Валентин Под'ячев нудьгують на лаві біля військкомату. Обидва безробітні.
- Закончил спортивный вуз в Донецке, реабилитологом ткнулся в Снежном устроиться. Не вышло. Тут одна клиника, а вакансий - ноль. Теперь в армию хочу, служить не боюсь. В нашем институте была такая дедовщина, после которой ничего не страшно. Вообще тикать отсюда нужно, нечего делать в Снежном, - сміється Валентин.
Його утримують батьки - шахтар на пенсії й учителька.
Дмитро теж живе за кошт батьків.
- А я шахтерскую бурсу закончил, по идее, можно на "Ударник" устроиться (місцева державна шахта. - "Країна"). Но мать говорит: "Пока здоровья хватит, как-нибудь прокормлю, а в шахту не пущу". Аварий очень боится, хотя они в Снежном нечасто. Она в "Электрических сетях" работает, у отца подземная пенсия, а в 1990-х оба на дырках вкалывали. Эти дырки разбаловали молодежь - на завод, в шахту никто лезть не хочет. В норах деньги поднимали по-легкому. С нашей школы каждый второй на дырке работал. По 400 гривен в день имели.
37-річна Галина Воронова та її дочка 15-річна Анастосія стоять на автобусній зупинці навпроти місцевого нічного клубу "Варна". Чекають маршрутку, їдуть провідати родичку, в якої народилася дитина.
- Меня в этом городе 11 лет не было, в Питере работала, приехала только осенью, - розповідає Галина без українського акценту. - Ради дочки вернулась, потому что здесь нужна ей. Трудоустроилась в частную стройфирму, обои клею. По сравнению с 2000-м народ получше живет. Зимой почти не было заказов. А сейчас пошли. Когда есть заказ, приходится пахать по 11 часов в сутки, но смысл есть. По снежнянским меркам, получаю выше среднего - от 3,5 до 5 тысяч.
Галина розлучена з батьком Анастасії. Дівчина росла з дідом і бабою. Зараз із матір'ю живе у її приватному будинку.
- В школе я почти отличница, мечтаю стать следователем, все милицейские сериалы смотрю. На дискотеку, в кафе не хожу - неинтересно. В кино была один раз. Цены в Снежном донецкие, а хороших заведений нет. Вечером на улице пусто. И перспектив никаких. Поступать поедем с мамой в нашу донбасскую столицу, в Донецк, - каже Анастасія.
Головна вулиця має ім'я Леніна
Сніжне вважають на Донеччині найдепресивнішим містом, хоча офіційно такого статусу воно не має. Розташоване за 90 км від обласного центру, виникло 227 років тому. Тут колись пролягав чумацький шлях, із заїжджого двору утворилося селище Василівка, яке стало згодом Сніжним. Місто лежить на межі двох областей - Донецької й Луганської, на кордоні України та Росії.
Сніжне - місто шахтарів. Його уродженці - міністр вугільної промисловості СРСР та два керівники Мінвуглепрому незалежної України. На гербі зображені сніжинка й шахтний копер із зіркою. За радянських часів тут виник червонозоряний рух - на копрах почали запалювати червоні зірки. Це означало, що шахта виконує план.
У 1980-х тут жили близько 100 тис. людей. Зараз, за деякими оцінками, не більше 55 тис., офіційно - 71 тис. Приблизно 40 тис. - пенсіонери. Головна вулиця має ім'я Леніна.
Працюють два заводи: "Сніжнянськхіммаш" та "Сніжнянський машзавод" - філія "Мотор Січі". Є 26 териконів, усі - горять.
За Союзу в місті були 23 шахти. На момент розпаду СРСР залишилися 10. До 1995 року - сім. 2000-го в Сніжному закрили одразу чотири шахти, майже п'ять тисяч людей утратили роботу. Кожна копальня - це селище. Де закрили шахти, звідти населення роз'їхалося по заробітках. Ті, що залишилися, рили в себе на подвір'ях нелегальні копанки. Місцеві називають їх норами або дірками.
2000 року був випадок, коли подружжя взяло вихованців з інтернату, створили сімейний дитбудинок і відправили прийомних дітей видобувати вугілля в нори. Від кожного вимагали 20 відер антрациту за зміну. Згодом дітей у названих батьків відібрали, але за експлуатацію дитячої праці те подружжя не ув'язнили.
Зараз там, де пласти підходили близько до поверхні, вугілля майже вибране. Але, кажуть, у місті досі діють від 200 до 500 незаконних копанок. З однієї добувають близько 5 т вугілля на добу, а загалом - понад 2 тис. т, хоча офіційної статистики нема..
Дев'ять "дірок" легалізували - вони стали приватними копальнями. З державних шахт залишилися дві - "Ударник" і "Зоря". Разом вони добувають 1,6-1,7 тис. т антрациту на добу, середня зарплата робітників 6 тис. грн.
У селищі Ремівка є церква Іоанна Богослова, куди до джерела Святого Пантелеймона, якому понад сотню років, часто приїжджає дружина президента Людмила Янукович.
На виборах глави держави 2004 року місто віддало за Віктора Януковича 95,97% голосів, а позаторік - 86%. На місцевих виборах 2010-го в Сніжному була найнижча явка по Донецькій області - 34%. Олександр Доронін із Народної партії переміг "регіонала" Валентина Чепурного, який був міським головою 11 років. Тепер у Сніжному говорять, що мер змінився, а життя - ні.
3 
1
Комментарии