Турки добре готують рибу-гриль і кебаби
– Якщо друзі приїжджають до мене у Стамбул, і я їх не зустрічаю в аеропорту, їх обов'язково обдурять, доки доберуться, – розповідає дослідниця генеалогії з Кракова 35-річна Бася Ягельська. Вона шість років працює в архівах Стамбула. – Три тижні в мене жили друзі з Німеччини. Йорк залагоджував свої справи, а ми з його дружиною Йолантою швендяли містом. Наприкінці Йорк сказав: "Це – перше місто, де мене намагалися обдурити і здерти втридорога на кожному кроці".
Аби передивитися Султанахмет, треба п'ять днів. Моє улюблене місце – музей Айя-Софія, колишній візантійський собор Святої Софії. Коли шукала квартиру, хотіла, щоб Софію було видно з вікна. Якщо потрапите в історичний центр – Султанахмет, купіть найдешевший путівник. Там буде і цей собор, і найбільша у Стамбулі Блакитна мечеть, і стародавнє підземне водосховище Цистерна Базиліка, і султанський палац Топкапи, де зберігаються плащ і меч пророка Мухаммеда. Краще купувати квитки в інтернеті. У касі за вхід заплатите 10 лір (43 грн. – "Країна"). А якщо замовляти квиток онлайн, коштуватиме від 4 до 6 лір, залежно від того, чи хочете фотографувати.
Друзі дещо розчаровані Цистерною – це величезна підземна зала з лісом із 336 мармурових колон. Звідси подавали воду спочатку імператорам, потім – султанам. Казали: видовищно, цікаво, але не настільки, щоб платити 10 лір. Більше їх привабив історичний музей з єгипетськими муміями, саркофагами, прикрасами. Якось потрапили туди на інвентаризацію, у мене посвідчення дозволяє проходити. Тоді вперше і востаннє в житті тримала в руках тіару єгипетської аристократки. Хотіла приміряти, але не посміла. А недавно відкрили кімнату для діток. Там під наглядом малеча може помацати черепки чи не дуже цінні прикраси.
Якщо хочете поїздити рештою Стамбула, привезіть із собою нормальну карту. Я ходжу в походи з 14 років, мандрувала Альпами і Гімалаями, але не вмію орієнтуватися в турецьких. Гадаю, їх просто ніхто централізовано не звіряв. Старі назви можуть бути намішані з новими, купа помилок. Купіть у себе, хай трохи дорожче, але будете певні, що вечір не застане вас у вірменському кварталі, як наших друзів із Німеччини. Вони знають лише німецьку й англійську, намагалися на мигах пояснити місцевим, куди хочуть піти. Ті казали "єс-єс", і вказували в напрямку циганських бараків. Доки їх знайшли, у них уже витягли гаманець.
Карта потрібна і щоб орієнтуватися у транспорті. Раджу пересуватися швидкісним трамваєм. Ним можете дістатися будь-якої точки міста. Якщо сіли в таксі, будьте готові, що вас надурять. Немає значення, в яку машину сідаєте – служби таксі чи приватного перевізника. Якщо ви – турист, із вас здеруть щонайменше 10 зайвих доларів. Абсолютними рекордсменами стали мої друзі-німці, які за поїздку вартістю 5 доларів заплатили 60.
Навіть не намагайтеся торгуватися. Сіли в машину і вимагайте, щоб таксист увімкнув лічильник. На ньому має бути не нуль, а вартість посадки – щось трохи менше 3 лір. За ці гроші він мусить допомогти вам витягти валізи. Можете натрапити на хама, який буде сваритися й не захоче везти на ваших умовах. Краще вийдіть, не конфліктуйте.
На Гранд-Базарі не люблю нічого купувати, бо не вмію добре торгуватися. Перша ціна, яку називають, завищена втричі-уп'ятеро. У мене закінчуються аргументи, коли збиваю половину, але це все одно дуже дорого.
По дешевий одяг їдуть у район Зейтінбурну. Речі місцевих фірм не дорожчі 10 доларів. Брендовий одяг дешевший, ніж у Європі. Мої подруги приїхали у сезон знижок, то порахували, що зекономлене окупило їм переліт. Маю знайому з магазинчиком у Кракові, вона набирає товар тут.
Кілька разів перепливала Босфор. Уперше не орієнтувалася й сіла на екскурсійну яхту. Заплатила 30 лір. Було дорого й нудно. 3 години гід розповідав, що ми бачимо на тому й на іншому березі, хоч ця розповідь помістилася б у 15 хвилин. Коктейлі втричі дорожчі, ніж на суші. Іншим разом відпливала перевізна баржа. Це коштувало кілька лір, і ми вирішили ризикнути. Перевозять вони за 40 хвилин. За цей час я сама розповідаю друзям, що видно на берегах. Знайома їхала на той бік, щоб закупити тканини і приправи. Але якщо не маєте там родичів або справ, то в азійській частині міста робити нічого.
Не обідайте в ресторанах у історичному центрі. За середній обід на двох можуть попросити 200 доларів. У кафе трохи дешевше, але несмачно. Вони орієнтуються на європейський смак, тому виходить прісно. Не накидайтеся на вуличну їжу: вона не смачніша, ніж у кафе. Треба шукати, де купують страви місцеві. Раджу їхати на вулицю Істікляль, на рибний базар. Там я їла найсмачніші у своєму житті морепродукти й рибу. Коли вибиратимете її, коло вас крутитимуться хлопчики, які пропонуватимуть приготувати в них. Погоджуйтеся. Турки готують чудову рибу-гриль. Каву або салат отримаєте в подарунок. Якщо заходитимете кілька разів, матимете знижку.
У мене проблеми зі щитовидкою, потрібна спеціальна дієта. У Польщі я примушувала себе їсти морепродукти, а тут не можу зупинитися. Є цікаві поєднання смаків, наприклад, мідії з сухофруктами. Усе добре промариноване і підсмажене. Морепродукти купую навіть на вулиці. За шість років жодного разу не отруїлася.
Їсти рибу не на базарі дорого. Ми заходили в кілька ресторанів у центрі Стамбула, там із нас просили 150 доларів за рибину. На Істікляль приготували таку саму за 60. Також на рибному базарі найкращі кондитерські. До місцевого чаю дуже смакує турецька випічка з медом.
Я не люблю тутешньої м'ясної кухні. Подобаються тільки кебаби. Купую їх у чоловіка в районі Гайреттепе. Про нього розповіли колеги-турки. Продає котлети прямо з машини вже майже 30 років. За порцію з салату, котлет і картоплі заплатите 5 доларів.
У Стамбулі багато нічних дискотек, у яких недорого і безпечно. Місцевий алкоголь досить поганої якості. Замовляйте краще перевірені напої, що в повному асортименті є в кожному барі. Обирайте клуби в центрі міста. Там багато європейців і поряд чергує поліція. До нас із подругою якось чіплялися п'яні турки. Одразу підійшли двоє поліцейських і відвели їх убік. Їхні друзі почали кричати, що розберуться з нами. Поліцейський викликав нам таксі і сказав водієві відзвітувати, що довіз нас без пригод.
Тіло останнього імператора не знайшли
Стамбул – таку назву місто має від 1930 року. Раніше його називали Константинополем, а турки – Константініє. 1923-го, після того як перший президент Мустафа Кемаль Ататюрк скасував султанат і запровадив світську державу, столицю перенесли до Анкари. Ататюрк також запровадив латинську абетку, замість арабської в'язі, зобов'язав усіх ходити в європейському одязі, відділив церкву від держави, увів прізвища та скасував феодальні титули.
Місто заклали грецькі переселенці на чолі з Візантом 667 року до н. е. й назвали Візантій. 324-го імператор Константин Великий розбудував місто в кілька разів і наказав звести собор Святої Софії. За шість років переніс сюди столицю Римської імперії, що називалася Константинополь.
Від 1204-го до 1261 року місто було під владою хрестоносців із Західної Європи й столицею Латинської імперії. 1453-го його захопили турки на чолі із султаном Мехмедом ІІ. Останній візантійський імператор Констянтин ХІ сказав: "Місто впало, а я ще живий". Зірвав із себе знаки влади й загинув у бою як простий воїн. Його останків не знайшли.
Стамбул – найбільше європейське місто з населенням майже 14 млн людей. Воно стоїть на стику Європи й Азії, обабіч протоки Босфор – єдиного шляху із Середземного моря в Чорне. Історичний
та діловий центр розташовані в європейській частині. В азійській живе третина населення. Там є 268-метровий пагорб Баюк Чамлиджа – найвища точка Стамбула, звідки відкривається панорама міста.
3 
1
Комментарии