Немає нічого простішого, ніж футбол. Принаймні в душі чи не кожен мужчина є потенційним тренером національної збірної. Він знає все про найкращу тактику та стратегію, про лаву запасних і мінеральну воду для футболістів. Особливо ті знання вияскравлюються після програшу. Причому ґрунтовність знань зростає пропорційно нищівності поразки. Яка в українських реаліях вже давно стала чимось звичним, як погані дороги, підвищення цін чи злодійкуваті державці.
Але цього разу, маю на увазі Євро-2020/2021, до гри української збірної додалися ще й питання національної ідентичності. Це явний поступ, якщо порівнювати, скажімо, з 1913-м чи навіть із пізнішими роками. Жовто-блакитні строї наших гравців прикрасилися обрисом України включно з окупованим Росією Кримом. УЄФА навіть не дослухалася до ґвалту "з-за парєбріка", з країни північних оленів і вічної мерзлоти. І хоч гасло "Слава Україні" – "Героям Слава!" довелося закамуфлювати, виступала наша збірна в патріотично забарвленій формі. Навіть забила кілька голів і примудрилася вийти у чвертьфінал.
Інша річ, що, як виявилося, під футболками наших хлопців були ще й дивні чорні топи, схожі чи то на бюстгальтери, чи то на обрізані майки. Насправді ж це спеціальний GPS-трекер, пристрій, який використовують тренери й лікарі для оцінювання стану гравців та їхньої роботи на полі. Він дає змогу вимірювати набіганий кілометраж, максимальну швидкість, дистанцію спринтів, пульс, серцеві ритми, рівень втоми та купу інших показників. При детальнішому огляді з'ясувалося, що в GPS-ліфчик закладено ще й такі опції, як "використання рідної мови" й навіть "національна гідність". Щоправда, перша в більшості гравців і тренерів завмирала на позначці "0". А друга незмінно давала збій у програмі, вчувалося шипіння, шкварчання, і з-під практично всіх гравецьких топів починав валувати дим. Та, власне, як і з-під тренерсько-штабних костюмів від Brioni. Зрештою, як і з-під колективної одяганки українського суспільства, більшість якого на такі тести реагує незмінним замиканням і знайомим димком.
Так що не варто аж так нападати на футболіста, який забив переможний гол шведам, але на пресконференції не зміг зв'язати двох слів українською. За іронією долі, він україномовний у побуті, принаймні в батьківському домі. Просто щось йому заважає, не дає позбутися відчуття меншовартості. Як і його тренеру зі славним бекґраундом і ще славнішим, символічним для українців прізвищем. Така суспільна атмосфера, і поки що на те ради немає.
Зрештою, футбол – усього лишень гра. Хтось грає в державу. Хтось на роялі. Хоча ту рояльну кришку Україна вже давно мала би з гуркотом прикрити. Як на мене, ще вчора.
4 
1
Комментарии