Ексклюзивы
пятница, 20 мая 2016 13:30
Павло Вольвач
Павло Вольвач
Павло Вольвач

Лавочка

Символічна штука: російські байкери, путінські "Нічні вовки", що проривалися на святкування дня пабєди в Берлін, потрапили до Європи через територію України. Українські прикордонники заперечують, але численні ЗМІ стверджують: таки через закарпатську фіртку, привідкриту тамтешніми можновладними ­людьми. Польща у проїзді відмовила, а ось Україною "русскій мір" преспокійно прогримкотів, відклавши для такого моменту гранатомети і "Гради", блискаючи нікелем байків і заклепками рокерських косух, що замінили полишені десь на окупованому Донбасі камуфляжі.

У ті ж самі дні, в ті миті, на Донбасі обов'язково загинув хтось із українських вояків. Обов'язково. Як гинув перед тим і потому. Це не символ і не метафора, не фігура мовлення. Краще, аби було по-іншому, але це невблаганні реалії, статистика. Хтось упав, поцілений снайпером, зрізаний осколком міни, хтось згорів у танку, підірвався на розтяжці, зник, забраний у полон ворожою ДРГ, когось кістлява дістала вже у шпиталі. Неймовірними зусиллями, на межі можливостей, із дня у день мертві й живі українські люди не лише ставлять заслон російській експансії, а й витворюють невидиму захисну оболонку довкола самого поняття – Україна.

Тим часом воюючій Україні стріляють у спину. ­Події, подібні до закарпатських, – це ті самі постріли. Не завжди після них лишаються трупи, але завжди – дірки, через які витікає сенс і вповзає порожнеча.

До речі, щоб потрапити в найзахідніший наш регіон, "Нічним вовкам" потрібно було перетнути ще мінімум кілька українських областей. Якщо їх не закидали із літаючих тарілок, логічно припустити існування й інших, не лише закарпатських сучасних сотників-носів і полковників-ґалаґанів. Утім, чому припустити? Вони є, завжди були, на момент Майдану і постмайдання трохи принишкнувши. Їм несть числа, більшим і меншим, явним і замаскованим. Вони вже вилізли зі сміттєвих баків, обтрусивши "бріонівські" костюми. Вони зняли браслети стеження і відновили маєтні паркани, трохи покоцані революційними вогнями і графіті. Вичесавши капусту з борід, вони виходять на українські вулиці з хоругвами і знаменами неіснуючих держав, відкрито заперечуючи право України на ­існування. Подекуди камуфлюючи расизм під "інші політичні погляди" та "культурне розмаїття", а подекуди – вже й не приховуючись.

Тим часом влада дірявить українську життєсферу не менше від "опозиції", ніби наввипередки. Чим? Та хоча б тим, що, по суті, нічого не змінюється на краще. Що замість тверді державних колон під геополітичними вітерцями похитується базарна халабуда, яку чомусь прагнуть ототожнити з Україною. Із тою сумою понять, де були Шевченко, Стус, Конотоп і Зимовий похід, і ще багато чого. І до якої нинішня державно-політична конструкція, схоже, має небагато стосунку

Сейчас вы читаете новость «Лавочка». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

2

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода